До этого мы уже писали о том, что нам удалось восстановить сроки на обжалование и отменить заочное решение суда от 24.07.2013 года по делу №333/3910/13-ц
Судебное заседание в связи с пересмотром было назначено на 21.10.2020 года, и наша команда была во всеоружии к нему готова. Адвокатом бюро были изучены имеющиеся материалы дела, проанализированы Анкета-Заявление о предоставлении услуг и все действующие редакции правил предоставления услуг ПриватБанком, в результате чего удалось определить способы защиты.
Так, удалось аргументированно донести суду, что случайный потребитель банковских услуг с учетом его уровня образования и правовой осведомленности, не может эффективно реализовать свое право на информацию об условиях кредитования по конкретному кредитному договору. Ведь договор заключается в виде анкеты-заявления и правил предоставления банковских услуг, а правила предоставления банковских услуг фактически являются очень громоздким и объемным документом, для понимания всех аспектов которого требуется определенный уровень специальных знаний. Кроме того с учетом существования множества редакций и изменений к данным правилам, их невозможно считать составной частью кредитного договора нашего клиента, а поэтому требования ПриватБанка относительно применения различного рода финансовых санкций нельзя считать обоснованными и отвечающим условиям предоставления конкретного кредитного договора.
12.11.2020 года судом вынесено решения фактически в пользу нашего клиента, так как нам удалось уменьшить сумму долга на 75%, с 35730,73 грн. до 10096,44 грн., отменив все дополнительные финансовые санкции по договору и установив уровень обязательства на уровне суммы фактически полученных средств от ПриватБанка. Разумеется, бюрократическая машина ПриватБанка еще старалась навязать нам борьбу, подав апелляционную жалобу, а потом и кассационную, но Верховный Суд своим постановлением от 16.09.2021 года счел их доводы неубедительными.
Полный текст судебного решения
Єдиний унікальний номер справи 333/3910/13-ц
Номер провадження 2/333/2583/20
12 листопада 2020 року місто Запоріжжя
Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді Стоматова Е.Г.
за участі секретаря судового засідання Курочкіної І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу N 3333/3910/13-ц в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д) до ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором,
21.05.2013 року, позивач Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором N б/н від 29.03.2006 року, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 000 гривень 00 копійок у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком є договір.
На протязі строку дії договору кредиту відповідач постійно порушував умови договору, кредит та проценти за користування кредитом сплачував не в строк і не повністю.
Оскільки відповідач допустив однобічну відмову від виконання зобов’язань, чим істотно порушив умови кредитної угоди, що станом на 29.03.2013 року заборгованість по кредитному договору N б/н від 29.03.2006 року в загальному розмірі становить 36 018 гривень 46 копійок, яка складається з: 9996 гривень 48 копійок заборгованість за кредитом; 23830 гривень 62 копійки заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надбання банківських послуг: 500 гривень штраф (фіксована частина); — 1691 гривня 36 копійок штраф (процентна складова).
Таким чином, позивач проситьстягнути звідповідача насвою користьзаборгованість завищезазначеним кредитнимдоговором урозмірі 36018гривень 46 копійок та, крім того, судові витрати, а саме:судовий збірв розмірі360гривня 18 копійок.
24 липня 2013 року заочним рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя позовні вимоги були задоволено повністю (а. с. 36).
15 липня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про перегляд заочного рішення (42-45).
10 серпня 2020 року від представника позивача через електрону пошту надійшов відзив на заяву про перегляд заочного рішення (а. с. 88-96).
21 вересня 2020 року ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя заочне рішення по даній цивільній справі скасовано, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників процесу (а. с. 128-129).
08 жовтня 2020 року від представника відповідача надійшла відповідь на відзив (а. с. 132-133).
Представник позивача подала до суду клопотання, в якому позовні вимоги підтримала у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечувала, просив розглядати справу без участі представника позивача.
Представник відповідач у судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити повністю. Підтримує доводи наведені в заяві про перегляд заочного рішення та відповіді на відзив.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобуне здійснюється.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов’язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. ст. 76,81 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 29 березня 2006 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов в Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, на підставі якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а. с. 7).
ПАТ КБ «ПриватБанк» змінило тип товариства з публічного на приватне та назву на Акціонерне товариства Комерційний банк «ПриватБанк».
У відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про Акціонерні товариства» зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. Зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, а лише правовий наслідок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, пов’язаних зі зміною назви.
У заяві зазначено, що відповідач згідна з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг.
До анкети-заяви банк додав витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором станом на 29.03.2013 року заборгованістьпо кредитномудоговору N б/нвід 29.03.2006 року взагальному розмірістановить 36018гривень 46 копійок, якаскладається з:9996гривень 48 копійок заборгованість закредитом;23830гривень 62 копійки заборгованість попроцентам закористування кредитом;а такожштрафи відповідно допункту 8.6Умов таправил надбаннябанківських послуг:500гривень штраф (фіксованачастина);-1691гривня 36 копійок штраф (процентнаскладова) (а. с. 4-6).
Відповідно до частин першої, другоїстатті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей626,628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першоюстатті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенізаконом’як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Устатті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першоїстатті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1048 ЦК України).
Частиною другоюстатті 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першоюстатті 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому зазакономнадані відповідні пільги.
За змістомстатті 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв’язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей633,634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістомстатті 1056-1 ЦК Українив редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першоїстатті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею1049згаданого Кодексу позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістомстатті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другоюстатті 551 ЦК Українивизначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першоюстатті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника процентна ставка не зазначена.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29.03.2006 року, послався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід’ємні частини спірного договору.
При цьому, витяг з Тарифів банку до матеріалів справи не долучений, також матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першоїстатті 634 ЦК Україниза змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (10 травня2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (19 лютого2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Крім того, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, в зв’язку з чим в даному випадку не має підстав для застосування строку позовної давності.
Так Банк, вправі вимагати захисту своїх прав через суд — шляхом зобов’язання виконати боржником обов’язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, є наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9 9996 гривень 48 копійок.
У відповідності до положень ч. 3 ст. 12та ч. 1 ст. 82 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до пункту 4 частини 2статті 43 ЦПК Україниучасники справи зобов’язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно дост. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК Українипередбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 2ст. 78 ЦПК Українивизначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зіст. 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1ст. 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положеньст. 83 ЦПК Українипозивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
В п. 27 постанови N 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз’яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ’я сторін та враховуючи обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов’язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов’язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостоюстатті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов’язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку — в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таким чином, суд вважає, щовитяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи та не містять підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29.03.2006 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція Українимає найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй, що прямо передбачено устатті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертоїстатті 42 Конституції Українидержава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першоюстатті 1 ЦК Україницивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені устатті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першоїстатті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першоїстатті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третійстатті 509 ЦК Українивказано, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина першастатті 11 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII «Про захист прав споживачів».
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону N 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня1985 року N 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада1996 року N 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 11 липня2013 року у справі N 1-12/2013зазначив, що з огляду на приписи частини четвертоїстатті 42 Конституції Україниучасть у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другоюстатті 11 Закону N 1023-XIIпро повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону — споживача невиправданий тягар з’ясування змісту кредитного договору.
Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня2019 року у справі N 342/180/17 (провадження N 14-131цс19).
Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Отже, суд відмовляє у задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит за ст. 625 ЦК України.
Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 29.03.2006 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другоїстатті 530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов’язання виконати боржником обов’язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Відповідно до положень ст. ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися наприпущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Разом із тим, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.
Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб’єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Метою встановлення в законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об’єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб’єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб’єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
В судовому засіданні встановлено, що відповідач неодноразово сплачував заборгованість, що свідчить про визнання ним свого боргу та перериває перебіг строку позовної давності, в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 264 ЦК України.
З огляду на вищевикладене, розглядаючи спір в межах доводів позову, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредита в сумі 9 996 гривень 48 копійок.
Згідно з ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 99 гривень 96 копійок.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 7, 12, 13, 19, 43, 76, 81, 82, 89, 131, 133, 141, 258, 259,263-265, 280ЦПК України, ст. ст. 258,526,549,610-612,625,1050,1054 ЦК України, суд
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д) до ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, будинок 50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. N НОМЕР_2, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором N б/н від 29.03.2006 року у розмірі 9 996 гривень 48 копійок (дев’ять тисяч дев’ятсот дев’яносто шість гривень сорок вісім копійок), яка складається з заборгованості за тілом кредита.
Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,РНОКПП НОМЕР_1,яка зареєстрованаза адресою: АДРЕСА_2 на користьАКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВАКОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» (49094,м. Дніпро, вул.Набережна Перемоги, будинок 50,код ЄДРПОУ14360570,рах. N НОМЕР_2,МФО 305299) витрати по сплаті судового збору у розмірі 99 гривень 96 копійок (дев’яносто дев’ять гривень дев’яносто шість копійок).
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду — якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до п. п. 15.5) п. п. 15 п. 1 РозділуХІІІПерехідних Положень ЦПК Українив новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішеньhttр://reyestr.court.gov.ua/з посиланням на номер справи.
Повний текст рішення складено 16 листопада 2020 року.
😎 Потрібна консультація?