В октябре 2018 г. в АБ «ЮРКОНСАЛТ» обратилась клиентка, с которой в пользу Приватбанка было взыскано долг по кредитной карте в размере более 55 000,00 грн.
Как пояснила клиентка, денежные средства с карты она не снимала, так как стала жертвой мошенников, которые завладели картой и сняли денежные средства без ведома собственника.
К сожалению, адвокат, который представлял интересы клиентки в суде первой инстанции, не смог выиграть дело.
После ознакомлением с материалами дела и обстоятельствами снятия денег, нами было принято решение подать апелляционную жалобу на решение суда первой инстанции.
08.01.2019 г. постановлением Запорожского апелляционного суда наша жалоба была удовлетворена в полном объеме, банку в иске было отказано.
Хотим отметить: если вы стали жертвами мошенников с кредитными картами, незамедлительно нужно заблокировать карту, написать в банк заявление о проведении проверки, а также обратиться в правоохранительные органы.
11.09.2018 Справа N 2/337/84/2018
11.09.2018 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя
у складі: головуючого судді Салтан Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (01001 м. Київ вул. Грушевського буд. 1-Б) до ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, що зареєстрована та мешкає: АДРЕСА_1) про стягнення заборгованості,
21.09.2017 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, мешкаючої АДРЕСА_2), в якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 01.07.2011 року в розмірі 55175,35 грн., посилаючись на невиконання своїх зобов’язань відповідачем.
Ухвалою судді Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12.10.2017 року відкрито провадження у справі та призначений розгляд у судовому засіданні.
Відповідно до п. п. 11 п. 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону N 2147-VIII від 03.10.2017 р., який набрав чинності з 15.12.2017 р.) (далі ЦПК України від 03.10.2017 р.), заяви та скарги, поданні до набрання чинності цією редакцією кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_1 позов не визнала, суду пояснила, що у лютому 2015 року відносно неї були вчинені шахрайські дії щодо заволодіння її кредитною карткою, на її думку, працівники банку скористалися станом психічного стану її сина, який мав доступ до картки, у зв’язку з чим вона зверталася до правоохоронних органів з заявою про вчинений злочин, на теперішній час досудове слідство за кримінальним провадженням триває, особа, що заволоділа кредитною карткою не встановлена. У травні 2016 року вона звернулася з заявою до банку, в якій просила «заморозити рахунок» до закінчення слідства, але отримала відмову. Зазначені кредитні кошти вона не отримувала, а тому вважає, що не повинна нести відповідальність. Просить у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідачавважає, що позовнівимоги задоволеннюне підлягають, оскільки банкомне вжитозаходів щодозакриття рахункуза заявоювідповідачки.Крім того вважає, що пеня та інші штрафні санкції є видом цивільно-правової відповідальності, що узгоджується з принципами ст. 549 ЦК України, а отже їх своєчасне застосування за одне й те саме правопорушення — строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення. Крім того, у разі задоволення позову, просить застосувати строк позовної давності до вимог щодо стягнення пені.
З’ясувавши повно, всебічно та об’єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв’язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Відповідно дост. 13ЦПК України судрозглядає справине інакшеяк зазверненням особи, поданим відповіднодо цьогоКодексу, в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів, поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду.
Відповідно дост. 12ЦПК Україницивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов’язків, передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини, які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень, крім випадків, встановлених цимКодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, щопункт перший статті 6 Конвенції зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Крім того, згідно ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.97 року, набула чинності для України 11.09.97 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява N 22750/02 параграф 42) — відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.
Таким чином, для правильного вирішення спору необхідно встановити наявність матеріальних та процесуальних підстав для зміни причини формулювання звільнення позивача з підприємства — тобто встановити наявність права позивача на дострокове припинення контракту у зв’язку з порушенням його трудових норм та процедуру розгляду відповідачем такої підстави та прийняття відповідачем відповідного рішення за заявою робітника.
Судом встановлено, що 21.05.2018 року ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» (скорочена назва ПАТ КБ ПРИВАТБАНК» змінило назву на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» (скорочена назва АТ КБ ПРИВАТБАНК».)
01.07.2011 року між АТКБ «ПРИВАТБАНК» та відповідачемОСОБА_1був укладенийдоговір шляхом підписання сторонами заяви, на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
27.05.2016 року ОСОБА_1 подана заява на ім’я голови ПАТ КБ «Приватбанк», в якій вона звернулася з проханням щодо «замороження рахунку» (а.п. 68), до якої додала повідомлення про початок досудового слідства кримінального провадження N 120150880040000613 за її заявою за ст. 190 КК України.
01.06.2016 року листом N 279310 за підписом супервайзера з розробки технологій обробки вхідної кореспонденції від клієнтів ГО Семененко повідомлено ОСОБА_1 про неможливість виконання зазначених вимог, оскільки звернення останньої в порушення вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність та Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими Постановою НБУ від 14.07.2006 року N 267, надійшло до Банку у вигляді листа, відправленого поштовим зв’язком та рекомендовано звертатися до Банку з використовуванням будь-якого з зазначених у листі авторизованих каналів зв’язку.
Останній платіж здійснено 31.12.2014 року у розмірі 300 грн.
24.09.2013 року картка була пере випущена, строк дії картки до останнього дня липня місяця 2017 року
Відповідачка в обумовлені правочином строки свої зобов’язання не виконувала, станом на 31.08.2017 року згідно наданого позивачем розрахунку у відповідачки виникла заборгованість за кредитним договором в сумі55175,35 грн., яка складається з наступного:
43380,02 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом,
3100,00 грн. заборгованість за пенею
А також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:
500 грн. штраф (фіксована частина)
2603,59 грн. штраф (процентна складова).
Відповідно до п. 2.1.1.2.3 та п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Укладаючи правочин ОСОБА_1 була ознайомлена з усіма його положеннями, в тому числі і з вищезазначеним пунктом, про що засвідчила своїм підписом.
Згідно п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов’язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
Пунктами 2.1.1.3.5 та 1.1.3.2.2 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків клієнта, відкритих у валюті кредитного ліміту, в межах суми, підлягаючих сплаті банку за даним договором, при настанні строків платежів, а також списання грошових коштів з картрахунку у разі настання строків платежів за іншими договорами клієнта в межах, встановлених цими договорами (договірне списання), в межах платіжного ліміту картрахунку. У разі порушення власником або довіреною особою вимог діючого законодавства України та/або умов даного Договору та/або у разі виникнення ОСОБА_3 має право призупинити здійснення розрахунків по карті (заблокувати карту) та/або визнати карту недійсною до моменту усунення порушень, а також вимагати дострокового виконання боргових обов’язків в цілому або у встановленою Банком часткою у разі невиконання власником або довіреною особою власника своїх боргових обов’язків та інших обов’язків за цим Договором.
Пунктом 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк.
Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов надання банківських послуг, — при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов’язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми позову.
Відповідно доп. 2.1.1.12.11Правил користуванняплатіжною карткою, банк маєправо вимагатидострокового виконанняборгових зобов’язаньв ціломуабо увстановленої банкомдолі вразі невиконанняборжником своїхборгових таінших обов’язківза цимДоговором.
Згідно з п. 2.1.1.2.12. у разі закінчення строку дії карта продовжується Банком на новий строк (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії).
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК Українидо відносин за кредитним договором застосовуються положенняпараграфа 1 («Позика»)глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплатупроцентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання. Така позиція викладена в Постанові ОСОБА_4 ВерховногоСуду від28 березня 2018 року справа N 14-10цс18.
Враховуючи, що визначений договором строк кредитування сплинув 31 липня 2017 року, суд вважає, що сума процентів повинна бути нарахована до зазначеної дати, та становить 43265,45 грн.
За нормами ст. 256 ЦК України, позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України). Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 — 255 ЦК України.
Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.
Так, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
За правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справі «ОСОБА_5 проти України» від 09.01.2013 року, строк давності переслідує декілька важливих цілей, зокрема забезпечує правову визначеність і завершеність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко заперечувати, дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень відносно подій, які відбувались в далекому минулому на основі доказів, які з часом можуть стати ненадійними та недостатніми. А отженорми щодо позовної давності направлені на забезпечення належного правосуддя і дотримання принципу правової визначеності, і заявники повинні розраховувати, що ці норми будуть застосовуватись.
Враховуючи, заяву відповідачки про застосування строку позовної давності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги щодо стягнення нараховані пені, підлягають задоволенню у межах одного року, що дорівнює 1200 грн.
Крім того, як зазначає Верховний суд України в своєму рішенні N 6-2003цс15, цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднані до невиконаного обов’язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до п. п. 2.1.1.12.2, 2.1.1.12.6, 2.1.1.12.6.1, 2.1.1.7.6., 2.1.1.4.2, 2.1.1.4.6 Умов та Правил надання банківських послуг, на які позивач посилається, як на обґрунтування своїх позовних вимог, пеня та інші штрафні санкції є видом цивільно-правової відповідальності, що узгоджується з принципами ст. 549 ЦК України, а отже їх своєчасне застосування за одне й те саме правопорушення — строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення.
Таким чином суд вважає, що відсутні правові підстави для одночасного стягнення з відповідачки різних видів неустойки, тому приходить до висновку що заявлені вимоги про стягнення штрафів у відповідності до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг 500 грн. -фіксованої частини та 2603,59 грн. — процентної складової, задоволенню не підлягають.
Таким чином, суд вважає, що позовнівимоги АТКБ ПРИВАТБАНКпро стягнення звідповідача заборгованостіза кредитнимдоговором підлягаютьчастковому задоволеннюв сумі 50057,19,з них:5591,74 грн тіло кредиту;43265,45 грн. заборгованістьпо відсоткамза користуваннякредитом,1200 грн. заборгованістьза пенею.
Крім цього, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача судові витрати пропорційно до частини задоволених позовних вимог, які становлять1451,52 грн. (тобто 89,5 % від заявлених вимог)
Заперечення відповідача щодо неправомірності стягнення з нею заборгованості та утворення такої заборгованості внаслідок шахрайських дій, суд до уваги не приймає, виходячи з наступного:
Положеннями п. 2.1.7.3 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», що затверджені наказом від 23 серпня 2006 року N С-169 голови Правління ПАТ КБ «ПриватБанк» визначено, що у випадку, якщо держатель дає згоду на проведення операцій з картами чи нанесеними на них даними поза полем його зору, він несе повну відповідальність за їх можливе шахрайське використання в подальшому. Банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються вірним введенням ПІНа чи нанесеними на карті даними.
Держатель несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією включаючи операції, що супроводжуються правильним вводом нанесених на карті даних, до моменту письмової заяви держателя про блокування коштів на картрахунку і за всі операції, що не супроводжувалися авторизацією до моменту постановки карти в СТОП-ЛИСТ Платіжної системи. (п. 2.1.7.4 вищезазначених Умов та правил).
01.06.2016 року листом N 279310 за підписом супервайзера з розробки технологій обробки вхідної кореспонденції від клієнтів ГО Семененко повідомлено ОСОБА_1 про неможливість виконання зазначених вимог, оскільки звернення останньої в порушення вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність та Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими Постановою НБУ від 14.07.2006 року N 267, надійшло до Банку у вигляді листа, відправленого поштовим зв’язком та рекомендовано звертатися до Банку з використовуванням будь-якого з зазначених у листі авторизованих каналів зв’язку. Після отримання зазначеного листа належним спосіб відповідачка до банку з відповідними заявами не зверталася, а тому її заява від 27 травня 2016 року (подана після спливу майже року після вчинення шахрайських дій) не можна вважати належною підставою для не нарахування відсотків.
На підставі викладеного, та керуючись ст. 526, 527, 530, 554, 611 ЦК України, ч. 2 п. 1 ст. 141, ч. 1 п. 2 ст. 280 ЦПК України, суд
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, що зареєстрована та мешкає: АДРЕСА_1) на користь акціонерного товариства комерційного банку ПРИВАТБАНК (01001, м. Київ, вул.Грушевського буд. 1Д, р/р 29092829003111 МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 50057,19 гривень, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1451,52 гривень, а всього 51508,71 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Повний текст виготовлений 14.09.2018 року.
Дата документу 08.01.2019 Справа N 337/3614/18-ц
Єдиний унікальний N 337/3614/18 Головуючий у 1 інстанції: Салтан Л.Г. Провадження N 22-ц/807/521/19 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
08 січня 2018 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2018 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-
У вересні 2017 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 01.07.2011 року в розмірі 55 175,35 грн., посилаючись на невиконання своїх зобов’язань відповідачем.
В обґрунтування позовних вимоги зазначило, що 01.07.2011 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір шляхом підписання заяви, на підставі якого відповідач отримала кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Останній платіж здійснено 31.12.2014 року у розмірі 300 грн. 24.09.2013 року картка була перевипущена зі строком дії до останнього дня липня місяця 2017 року
Відповідачка в обумовлені правочином строки свої зобов’язання не виконувала, тому станом на 31.08.2017 року згідно наданого розрахунку у неї виникла заборгованість за кредитним договором в сумі 55 175,35 грн., яка складається з наступного: 5591,74 грн. — тіло кредиту; 43380,02 грн. — заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3100,00 грн. — заборгованість за пенею, а також штрафів відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. — штраф (фіксована частина), 2603,59 грн. — штраф (процентна складова), яку банк просив стягнути з неї на свою користь.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 50 057,19 гривень, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 451,52 гривень, а всього 51 508,71 грн.
В іншій частині позову — відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.
Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із ст. 274 ч. 1, п. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Даний спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відносить до категорії малозначних.
Судом встановлено, що 01.07.2011 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та відпо-відачем ОСОБА_3 був укладений договір шляхом підписання заяви, на підставі якого відповідачу був наданий кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
27.05.2016 року ОСОБА_3 подана заява на ім’я голови ПАТ КБ «Приватбанк», в якій вона звернулася з проханням щодо «замороження рахунку» (Т. 1 а. с. 57), до якої додала повідомлення про початок досудового слідства у кримінальному провадженні N 120150880040000613, порушеному за її заявою, за ст. 190 КК України.
01.06.2016 року листом N 279310 за підписом супервайзера з розробки технологій обробки вхідної кореспонденції від клієнтів ГО ОСОБА_5 повідомлено ОСОБА_3 про неможливість виконання зазначених вимог, оскільки звернення останньої в порушення вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених Постановою НБУ від 14.07.2006 року N 267, надійшло до Банку у вигляді листа, відправленого поштовим зв’язком, та рекомендовано звертатися до Банку з використовуванням будь-якого з зазначених у листі авторизованих каналів зв’язку (Т. 1 а. с. 58).
Суд встановив, що останній платіж ОСОБА_3 здійснено 31.12.2014 року у розмірі 300 грн.
24.09.2013 року картка була перевидана, та строк дії перевиданої картки визначено до останнього дня липня місяця 2017 року.
Відповідачка в обумовлені правочином строки свої зобов’язання не виконувала, у зв’язку з чим станом на 31.08.2017 року згідно наданого позивачем розрахунку у неї виникла заборгованість за кредитним договором в сумі 55175,35 грн., яка складається з наступного: 5591,74 грн. — тіло кредиту; 43380,02 грн. — заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3100,00 грн. — заборгованість за пенею, а також штрафів відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. — штраф (фіксована частина), 2603,59 грн. — штраф (процентна складова).
Суд вважав доведеними позовні вимоги банку та розмір заборгованості, з якої виключив лише відсотки за серпень 2017 р. у сумі 114,57 грн., які нараховані після спливу строку кредитування, обмежив стягнення пені річним строком у сумі 1200 грн., а також виключив штрафи як подвійну відповідальність, внаслідок чого розмір заборгованості за кредитним договором зменшився до 50 057, 19 грн. Відкидаючи заперечення відповідача проти позову в тій частині, що зняття кредитних коштів відбулось внаслідок шахрайських дій третьої особи, у зв’язку з чим було порушено кримінальне провадження, суд виходив із положень п. 2.1.7.3 Умов та правил надання банківських послуг, згідно з яким банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються вірним введенням ПІНа.
В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом порушені норми матеріального і процесуального права при вирішенні спору, а також не враховані правові позиції ВС, внаслідок чого прийнято помилкове рішення про доведеність банком позовних вимог.
Письмового відзиву на апеляційну скаргу позивачем не надано, хоча копія скарги та ухвала про відкриття апеляційного провадження отримані представником банку 28.11.2018 р. (Т. 2 а. с. 32), що у відповідності до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для апеляційного перегляду справи.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що банком не надано доказів про укладення з нею кредитного договору зі встановленням кредитного ліміту у сумі 2000 грн., проте обґрунтування цього доводу носить суперечливий характер, оскільки в наступних доводах скарги остання не заперечує отримання нею відповідно до анкети-заяви від 01.07.2011 р. перевипущеної банком картки НОМЕР_3 та її використання невідомою особою в своїх інтересах.
До апеляційної скарги ОСОБА_3 долучено заяву позичальника N ZPXWRP61240078 від 01.07.2011 р., згідно з якою у Приватбанку вона отримала строковий кредит у сумі 2 280 грн. на придбання товару — поясу Міракл, та цей кредит надавався шляхом перерахування на поточний рахунок N НОМЕР_2 у ЗАП РУ ПАТ КБ Приватбанк для оплати згідно з договором купівлі-продажу у відповідності до рахунку-фактури N 2 від 01.07.2011 р. (Т. 2 а. с. 12). Дата погашення заборгованості визначена не пізніше 31.01.2012 р.
Як свідчить зміст позовної заяви, письмові заяви банку по суті справи, вказаний кредитний договір не є предметом розгляду у цій справі.
Банк надав до позовної заяви іншу Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, складену також 01.07.2011 р. (Т. 1 а. с. 5), згідно з якою відповідачу надавалась кредитна картка «Універсальна».
Саме за цією анкетою-заявою суд і встановлював наявність договірних відносин між сторонами у справі.
Суд встановив, що на підставі цієї анкети-заяви відповідачу була видана перша картка, строк дії якої сплив, а тому 24.09.2013 р. картка була перевипущена та отримана відповідачем, про що свідчить не тільки копія світлини, зробленої під час видачі пере- випущеної картки, але й визнання цього факту відповідачем, яка підтвердила наявність у неї картки НОМЕР_3 до її заволодіння третьою особою.
Згідно наданого банком скриншоту, на вказану картку був встановлений кредитний ліміт у розмірі 2000 грн., а строк дії картки визначено останнім днем липня 2017 р.
Отже, не зазначення у Анкеті-заяві розміру бажаного кредитного ліміту та відомостей про отримання картки та ПІНу до неї не свідчить про те, що договір не укладався та не виконувався сторонами, адже в ході розгляду справи встановлено, що фактично картка була надана банком і отримана відповідачем, та кошти у обумовленому ліміті на картрахунок відповідача надійшли.
Дійсно, з наданої банком виписки по рахунку відповідача вбачається, що кредитним
лімітом вона тривалий час не користувалась до 29.12.2014 р., та суд встановив, що в подальшому скористалась цим лімітом, та навіть припустилась його перевищення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує, що суд безпідставно не прийняв до уваги
надані нею докази, що кредитними коштами скористалась не вона, а третя особа шахрайським способом, та попри наявність кримінального провадження визнав, що за кредитним договором має відповідати саме вона.
Дослідивши вказані доводи, колегія встановила такі обставини.
Позивач в ході розгляду справи вказувала, що, дізнавшись про те, що її син ОСОБА_6, який є інвалідом з дитинства з приводу психічного розладу — «вираженого органічного розладу особистості із зниженням інтелекту до ступеня дебільності із соціальною та трудовою дезадаптаціює», про що мається висновок МСЕК та довідка психіатричної лікарні (Т. 1 а. с. 217-220), помилково надав замість своєї кредитної картки видану на її ім’я картку НОМЕР_3 особі на ім’я ОСОБА_7, який телефонував сину з мобільного номеру N НОМЕР_1 з приводу закриття його кредиту, вона одразу звернулась до міліції.
Вказане підтверджується повідомленням Комунарського відділення поліції, згідно з яким за заявою ОСОБА_3 від 10.02.2015 р. про вказані обставини було 11.02.2015 р. відкрито кримінальне провадження N 12015080040000613, відомості про яке внесено до ЄРДР (Т. 1 а. с. 59, 60).
З протоколу допиту ОСОБА_3 як потерпілої у цьому кримінальному провадженні слідує, що нею надавались пояснення з приводу зняття коштів з картки НОМЕР_3 не нею, а іншою особою, яка в незаконний спосіб заволоділа цієї карткою в грудні 2014 р. (Т. 2 а. с. 15) та зняла кредитні кошти в сумі 3700 грн., про що вона дізналась лише 01.02.2015 р., отримавши CMC-повідомлення на мобільний телефон. Одразу звернувшись до відділення Приватбанку, вона дізналась, що 31.12.2014 р. в м. Павлограді по вул. Шевченка, 128 за допомогою її картки з її рахунку були зняті вказані кредитні кошти.
ОСОБА_3 в скарзі вказує, що в це відвідування відділення банку, дізнавшись про зняття коштів з її рахунку іншою особою, вона усно просила заблокувати картрахунок, що їй було обіцяно працівниками банку.
Згідно з протоколом огляду предмета та документу від 07.07.2015 р., складеного слідчим СВ Комунарського РВ ЗМУ ГУ МВС України у Запорізький області майором міліції Сазоновим В.В., в межах вищезазначеного кримінального провадження було оглянуто файл, який становить собою роздруківку вхідних та вихідних дзвінків та CMC-повідомлень, здійснених з сім-картки оператора мобільного зв’язку «МТС» N НОМЕР_1 в період часу з 29.12.2014 р. по 08.05.2015 р., який діяв у зоні покриття ретрансляційної антени за адресою: Дніпропетровська обл., м. Павлоград, пров. Олексієва — Степного фронту (Т. 2 а. с. 14-зворот).
Ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2016 р. було задоволено клопотання слідчого Комунарського відділення поліції ГУ НП у Запорізькій області про надання тимчасового доступу до інформації та документів, що перебувають у володінні юридичної особи — ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»: по картковому рахунку НОМЕР_3 та копіям документів щодо його відкриття та інших рахунків, відкритих на ім’я ОСОБА_3 з можливістю їх вилучення, а саме: виписки про рух коштів із зазначенням контрагентів, їх контактних даних, вхідного залишку, дати та призначення, зняття чи перерахування з рахунку НОМЕР_3 грошових коштів із зазначенням вхідних залишків, адреси зняття та анкетних даних особи, яка їх отримала у період часу з 29.12.2014 р. по 31.12.2014 р., із зображенням камер відеоспостереження під час отримання в банкоматах у вказаний період часу (Т. 1 а. с. 200-201).
Отже, у кримінальному провадженні тривало активне досудове розслідування.
В подальшому відповідачем було з’ясовано, що її картка не була заблокована у лютому 2015 р., тому 27.05.2015 р. вона знову звернулась до банку, направивши письмову заяву про блокування картки та додавши до неї копії документів про кримінальне провадження (Т. 1 а. с. 57).
01.06.2015 р. на її заяву банком було надано відповідь про неможливість блокування картки на підставі письмової заяви, та надані роз’яснення, у який спосіб слід звертатись з цього питання (Т. 1 а. с. 58).
Також встановлено, що ніякої перевірки банком з питання зняття коштів з рахунку відповідача не нею як клієнтом, а іншою особою, не проводилось.
Відповідно до пункту 14.16 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов’язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе
користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електрон-ного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
Пунктом 1.1.2.11 Умов та Правил надання банківських послуг врегульовано, що клієнт зобов’язаний інформувати банк та правоохоронні органи щодо факту втрати карти, стікера PayPass, ПІНа, сім-карти мобільного телефону або отримання відомостей про їх незаконне використання. При настанні таких випадків необхідно звернутись у відділення банку або за телефоном 0 800 500 003 (безкоштовно) по Україні.
Аналогічні положення містяться у п. 1.1.2.22.1, п. 1.1.2.29.1 Умов та Правил надання банківських послуг.
У відповідності до п. 1.1.2.13 клієнт зобов’язаний письмово доручити банку постановку карти у СТОП-ЛИСТ платіжної системи, тобто заборонити проведення операцій по карті.
Згідно з п. 1.1.5.13 клієнт несе відповідальність у повному обсязі за всі операції, які супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви клієнта про блокування карти.
Аналогічні позиції містить п. 1.1.5.29 Умов та Правил надання банківських послуг.
За положеннями п. 1.1.7.1 Умов та Правил, для призупинення або попередження любих незаконних або неузгоджених з банком дій з карткою держатель доручає банку в будь-який час та без укладення додаткових угод призупинити чи зупинити дію картки, зокрема, у випадку, якщо держатель більше одного разу звертається у банк з заявою про втрату/крадіжку карти и при цьому по даній картці до моменту її фактичного блокування у системі авторизації банку і постановлення на СТОП-Лист проводились операції, від яких держатель відмовляється.
З аналізу наведених вимог закону та умов кредитного договору, зафіксованих в Умовах та Правилах надання банківських послуг, слідує, що банк мав відреагувати як на особисте звернення відповідача як держателя картки «Універсальна» в усному порядку у лютому 2015 р., коли їй у відділенні банку було повідомлено про зняття коштів з її картки в м. Павлограді, та вона просила заблокувати картку, оскільки зняття коштів відбулось за втраченою карткою, так і на письмове звернення у травні 2015 р.
Між тим, банком попри обіцянку його представником заблокувати картку у лютому 2015 р., таких дій на порушення умов кредитного договору вчинено не було. А письмовою відповіддю на її наступне письмове звернення у травні 2015 р. взагалі повідомлялось про неможливість інформування про банківську таємницю на її запит без її верифікації як клієнта, чого взагалі фактично нею не вимагалось, а лише спрямовувалось прохання про блокування картки з наданням документів про кримінальне провадження з питання шахрайських дій з її карткою.
Відповідно до пунктів 7, 8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання (Положення N 705), затвердженого постановою правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року N 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов’язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов’язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
😎 Потрібна консультація?