Удовлетворена касационная жалоба на сумму 94 000 дол. США

Адвокатами АБ “ЮРКОНСАЛТ” были защищены интересы клиента в споре с ТОВ “Кей-Колект”. Верховным судом была удовлетворена касационная жалоба адвокатов на решение суда. Дело направлено на новое рассмотрение.

В 2008 г. клиент получил валютный кредит в Укрсиббанке, который позже был продан компании Кей-Колект. В 2016 г. судом было вынесено решение о взыскании с клиента суммы долга в размере более 94 000 дол. в пользу Кей-Колект.

Клиент обратился в АБ “ЮРКОНСАЛТ” по услуге “Адвокат по Кредитам“. Адвокатами был проведен анализ материалов дела и решений судов. Было принято решение подавать жалобу в Верховный суд.

Адвокатом была подготовлена кассационная жалоба. В жалобе сослались на практику Верховного суда о недопустимости насчитывания банком процентов после направления заемщику требования о досрочном возврате долга.

20.11.2019 г. постановлением Верховного суда кассационная жалоба адвоката была удовлетворена. Верховным судом было указано, что сумма долга клиента является существенно завышеной и дело подлежит повторному рассмотрению.

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа N 336/6704/13-ц

провадження N 61-27946св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Червинської М.Є.,

суддів: Зайцева А.Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є.В., Коротуна В.М. Курило В.П.,

учасники справи:

позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект”,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 13 липня 2016 року у складі судді Кулика В.Б. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 березня 2017 рокуу складі колегії суддів: Крилової О.В., Воробйової І.А., Трофимової Д.А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” (далі – ТОВ “Кей-Колект”) звернулося до суду з указаним позовом, який уточнило в процесі розгляду справи та просило: солідарно стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_3 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 19 серпня 2008 року N 11385067000 (далі – кредитний договір) в розмірі 94 891,70 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі – НБУ) станом на 01 серпня 2013 року становить 758 469,36 грн. з яких: 60 348,45 доларів США, що еквівалентно 482 365,16 грн – кредитна заборгованість; 34 543,25 доларів США, що еквівалентно 276 104,20 грн – заборгованість за процентами; в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок загальною площею 80,4 кв. м, житловою площею 56,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Встановити спосіб реалізації нерухомого майна – предмета іпотеки за договором іпотеки від 19 серпня 2008 року N 11385067000 (далі – договір іпотеки), що належить ОСОБА_4 на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки, у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України “Про іпотеку” та встановити початкову ціну, визначену на підставі оцінки майна здійсненої суб’єктом оціночної діяльності, проведеною відповідно до законодавства.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ “Кей-Колект” посилалося на те, що 19 серпня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” (далі – АКІБ “УкрСиббанк”), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк” (далі – ПАТ “УкрСиббанк”, банк) та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 66 414 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15 процентів річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 19 серпня 2015 року. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 19 серпня 2008 року між АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_5 був укладений договір поруки N 224305 (далі – договір поруки), за яким поручитель відповідає перед кредитором в солідарному порядку в тому ж обсязі, що і позичальник. Крім того, для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно – житловий будинок загальною площею 80,4 кв. м, житловою площею 56,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. 12 грудня 2011 року між ПAT “УкрСиббанк” та ТОВ “Кей-Колект” було укладено договір факторингу N 1 та договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки, за яким ПAT “УкрСиббанк” відступило ТОВ “Кей-Колект” своє право грошової вимоги до боржника. Одночасно з відступленням прав вимоги до фактора перейшли і усі права банку за всіма договорами забезпечення. ОСОБА_1 не виконувала взятих на себе зобов’язань, внаслідок чого станом на 01 серпня 2013 року в неї утворилася заборгованість за кредитним договором у зазначеному вище розмірі. Через неповернення кредитних коштів, позивач отримав право на солідарне стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 12 липня 2016 року закрито провадження у справі за заявленими вимогами до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі пункту 6 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі – ЦПК України 2004 року).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Комунарський районний суд міста Запоріжжя рішенням від 13 липня 2016 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ “Кей-Колект” заборгованість за кредитним договором в сумі 60 348,45 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 34 543,25 доларів США. Вирішив питання про розподіл судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позивач довів факт наявності заборгованості за кредитними зобов’язаннями ОСОБА_1 в загальному розмірі 97 891,70 доларів США.Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог до ОСОБА_3 місцевий суд виходив з того, що з цим позовом позивач звернувся в серпні 2013 року, тобто після спливу шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов’язання, а тому відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин порука припинилася.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 14 березня 2017 року рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 13 липня 2016 року залишив без змін.

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому, апеляційний суд виходив з безпідставності посилань ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на пропуск позовної давності, оскільки позовна давність переривалася шляхом укладення додаткових угод, що свідчить про визнання відповідачем боргу за кредитним договором. Крім того, за умовами додаткових угод змінювалися графіки погашення кредиту, позичальник констатував наявність боргу, отже визнавав його. Такі додаткові угоди не оспорені, не визнані недійсними. Недійсність договору факторингу та договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладеними між АКІБ “УкрСиббанк” (клієнт) та ТОВ “Кей-Колект” (фактор), прямо не встановлена законом, в ЦК України обмежень щодо укладення договору факторингу не передбачено, кредитний, іпотечний та договір поруки судом недійсними не визнавалися.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 13 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 березня 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що ТОВ “Кей-Колект” зареєструвавши за собою право власності на предмет іпотеки вже задовольнило свої вимоги за рахунок іпотечного мана, а тому відсутні підстави для стягнення з неї заборгованості. Суди не звернули увагу на пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої неодноразово було заявлено в судах першої та апеляційної інстанціях. Не врахували суди і того, що ТОВ “Кей-Колект” не надало доказів набуття ним прав кредитора за кредитним договором і договором іпотеки та доказів наявності у нього індивідуальної чи генеральної ліцензії, згідно з якою він має право нараховувати відсотки в іноземній валюті. На її думку, у позивача відсутні правові підстави для нарахування процентів та стягнення грошових сум в іноземній валюті.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі – ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII “Перехідні положення” ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18 травня 2018 року справу N 336/6704/13-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А.Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 19 серпня 2008 року між АКІБ “УкрСиббанк”, правонаступником якого є ПАТ “УкрСиббанк” та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 66 414 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15 процентів річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 19 серпня 2015 року.

Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 19 серпня 2008 року між АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_5 був укладений договір поруки N 224305 (далі – договір поруки), за яким поручитель відповідає перед кредитором в солідарному порядку в тому ж обсязі, що і позичальник.

Крім того, цього ж дня для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно – житловий будинок загальною площею 80,4 кв. м, житловою площею 56,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

20 лютого 2009 року і 30 квітня 2010 року між АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_1 укладалися додаткові угоди до кредитного договору, за якими, зокрема змінювався графік погашення заборгованості, за змістом якого кредит повертається в строк до 19 серпня 2015 року.

Зі змісту листів-заяв від 06 серпня 2010 року N 133-412-09-446 надісланого ОСОБА_1 та N 133-412-09-447 надісланого ОСОБА_2 встановлено, що через порушення позичальником строків повернення кредитних коштів, ПАТ “УкрСиббанк” використав своє право, передбачене кредитним договором та заявив позичальнику і поручителю про визнання терміну повернення кредиту та процентів за користування кредитними коштами таким, що настав, а кредитна заборгованість – обов’язковою до повернення в повному обсязі. Банк вимагав сплатити заборгованість протягом 14 календарних днів від дати отримання повідомлення, а на 15 календарний день з дати одержання заяви термін повернення всієї суми кредиту та процентів буде вважатись таким, що настав. Докази на підтвердження, коли позичальником та поручителем були отримані вказані листи в матеріалах справи відсутні.

12 грудня 2011 року між ПAT “УкрСиббанк” та ТОВ “Кей-Колект” було укладено договір факторингу N 1 та договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки, за яким ПAT “УкрСиббанк” відступило ТОВ “Кей-Колект” своє право грошової вимоги до боржника. Одночасно з відступленням прав вимоги до фактора перейшли і усі права банку за всіма договорами забезпечення.

ОСОБА_1 не виконувала належним чином взятих на себе зобов’язань, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість за кредитним договором, яка за розрахунком ТОВ “Кей-Колект” станом на 03 серпня 2013 року склала 94 891,70 доларів США, що за курсом НБУ становило 758 469,36 грн. з яких: 60 348,45 доларів США, що еквівалентно 482 365,16 грн – кредитна заборгованість; 34 543,25 доларів США, що еквівалентно 276 104,20 грн – заборгованість за процентами.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Зі змісту доводів касаційної скарги вбачається, що рішення судів попередніх інстанцій оскаржені лише в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1, а тому перевіряються Верховним Судом лише в частині вирішення цих вимог.

Відповідно до статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною першою статті 303 та частиною першою статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не в повній мірі відповідають.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов’язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Якщо в зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Встановивши, що в порушення вимог закону та умов кредитного договору ОСОБА_1 не виконувала належним чином взятих на себе зобов’язань, через що станом на 03 серпня 2013 року у неї утворилася кредитна заборгованість (непогашена частина основної суми) в розмірі 60 348,45 доларів США, суди дійшли правильного висновку про стягнення цієї суми з позичальника.

Аргументи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій того, що ТОВ “Кей-Колект” зареєструвавши за собою право власності на предмет іпотеки вже задовольнило свої вимоги за рахунок іпотечного мана, а тому відсутні підстави для стягнення з неї заборгованості, є безпідставними, оскільки спростовуючи вказані доводи суди виходили з того, що за позовом спадкоємців іпотекодавця постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року скасована державна реєстрація права власності позивача на предмет іпотеки. Неподання заінтересованими особами вказаного рішення суду для реєстрації (скасування реєстрації) права власності на предмет іпотеки, не спростовує висновки окружного суду та юридичні наслідки ухвалення такого рішення суду. За таких обставин не можливо стверджувати про задоволення вимог за рахунок іпотечного майна.

Посилання в скарзі на те, що суди не звернули увагу на пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої неодноразово було заявлено в судах першої та апеляційної інстанціях, є помилковими, виходячи з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя, четверта статті 267 ЦК України).

Спростовуючи доводи відповідача про пропуск позовної давності суди правильно виходили з того, що строк позовної давності переривався шляхом укладення додаткових угод, що свідчить про визнання позичальником боргу за кредитним договором. За умовами додаткових угод змінювалися графіки погашення кредиту, позичальник констатував наявність боргу, отже визнавав його. Такі додаткові угоди не оспорені, не визнані недійсними. Крім того, у вимогах від 06 серпня 2010 року про дострокове повернення всієї заборгованості адресованих позичальнику та поручителю, кінцевий строк сплати всієї заборгованості за кредитом банком встановлений на 15 календарний день з дати одержання повідомлення, то такий строк міг настати не раніше дати 21 серпня 2010 року. З цим позовом позивач звернувся 13 серпня 2013 року, тобто в межах позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що у ТОВ “Кей-Колект” відсутня генеральна ліцензія НБУ на здійснення валютних операцій, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до частини п’ятої статті 5 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов’язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов’язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред’явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фінансовими вважаються такі послуги, зокрема, факторинг.

Статтею 34 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначений перелік видів діяльності, які потребують ліцензування. До такої діяльності надання факторингу не відноситься.

Установлено, що ТОВ “Кей-Колект” є суб’єктом підприємницької діяльності та зареєстроване як фінансова установа і має право здійснювати фінансові послуги з факторингу.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі – Декрет N 15-93 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Аналіз статті 1, частин першої, другої, четвертої статті 5 Декрету N 15-93 дає підстави вважати, що право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до ТОВ “Кей-Колект” за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Не заборонено законодавством стягнення боргу і у валюті зобов’язання.

Отже, зазначення у кредитному договорі надання кредитних коштів у іноземній валюті та набуття фактором права вимоги за таким кредитним договором не зобов’язує його отримувати ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, так як сам фактор не видає кредитні кошти, а лише набуває право вимоги сплати заборгованості.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості (непогашеної частини основної суми) в розмірі 60 348,45 доларів США відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Перевіряючи законність ухвалених судами рішень, Верховним Судом встановлено неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення вимог про стягнення з позичальника нарахованих банком процентів за користування кредитними коштами, з огляду на наступне.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку надання позики.

Тобто право позикодавця (кредитора) нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку повернення позики чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду наведеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12 (провадження N 14-10цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні позову суди попередніх інстанцій не врахували, що пред’явивши у серпні 2010 року вимогу про повне дострокове стягнення заборгованості, банк на власний розсуд змінив умови основного зобов’язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, у зв’язку з чим його право нараховувати передбачені кредитним договором проценти за кредитом після дня пред’явлення позову припинилося.

З огляду на викладене кредитор має право в межах позовної давності на пред’явлення до позичальника вимоги про стягнення заборгованості за основним зобов’язанням (тілом кредиту) та процентів з кредитним договором, нарахованих до зміни строку виконання основного зобов’язання.

В силу статті 514 ЦК України, до позивача, як нового кредитора, перейшли права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Враховуючи те, що первісний кредитор змінив строк виконання зобов’язання, і для позичальника цей строк настав, безпідставним є нарахування процентів після настання вказаного строку.

Оскільки, частина процентів за користування кредитними коштами, які позивач просив стягнути на свою користь, нараховані після зміни банком строку виконання основного зобов’язання, суди дійшли помилкових висновків про їх стягнення (у повному обсязі) з відповідача.

За вказаних обставин, Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги щодо неправильного розрахунку банком вказаної заборгованості.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції в порушення статей 303, 315 ЦПК України 2004 року не з’ясував належним чином фактичних обставин справи, а саме розмір нарахованих банком процентів, станом на час зміни ним строку виконання основного зобов’язання, не дослідив та не надав належної правової оцінки наданому банком розрахунку заборгованості, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, та не навів доводи на підставі яких він спростовується, а тому дійшов передчасних висновків про залишення рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову про стягнення з позичальника процентів без змін.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, в зв’язку з чим позбавлений можливості ухвалити нове рішення або змінити судові рішення у цій справі.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), а тому суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об’єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, встановити момент виникнення зобов’язань з повернення всієї суми кредиту, періоди, що підлягають врахуванню, та, відповідно, суми процентів, що підлягають стягненню, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 13 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості (непогашеної частини основної суми) в розмірі 60 348,45 доларів США залишити без змін.

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 березня 2017 рокув частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” до ОСОБА_1 про стягнення процентів за кредитним договором скасувати, справу в частині вирішення вказаних вимог направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. Червинська Судді: А.Ю. Зайцев Є.В. Коротенко В.М. Коротун В.П. Курило