Отменен кредитный договор в части оплаты комисии в пользу “Идея-Банк”

Справа N 335/3256/18 2/335/1236/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2018 р. Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Шалагінової А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників процесу цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства “Ідея Банк” про захист прав споживача, визнання пункту кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства “Ідея Банк” про захист прав споживача, визнання пункту кредитного договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 3 лютого 2016 р. між сторонами укладено кредитний договір N Р36.692.70120, за умовами п. 1.1 якого Банк надав Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 6 965,00 грн., а Позичальник зобов’язався повернути його разом із процентними платежами згідно з умовами цього Договору та Додатком N 1 від 3 лютого 2016 р. Строк кредиту становить 60 місяців (5 років). Згідно з п. 1.3 кредитного договору, кредитні кошти надаються шляхом перерахування на рахунок, відкритий в ПАТ “КБ “ГЛОБУС”. За умовами п. 1.4 кредитного договору, процентна ставка по кредиту становить 0,0010 % річних від залишкової суми кредиту. Пунктом 1.5 кредитного договору передбачено плату за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі 3,2 % від початкової суми кредиту.

Вказану у п. 1.5 умову кредитного договору позивач вважає незаконною, оскільки вона суперечить вимогам ч. 4 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”, п. 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2017 р. N 168, а тому дана умова кредитного договору підлягає визнанню недійсною.

На підставі ст. 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Оскільки від відповідача позивач отримала 6 965,00 грн., а сплатила на його користь 8 139,00 грн., відповідач повинен повернути їй різницю отриманих коштів в сумі 1 174,00 грн. як набутих без належних на те правових підстав.

З наведених підстав позивач просила визнати недійсним п. 1.5 вищезазначеного кредитного договору та стягнути з відповідача на її користь 1 174,00 грн. переплачених по кредиту коштів (а. с. 1-3).

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 березня 2018 р. позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи (а. с. 21).

Відповідно до відзиву ПАТ “Ідея Банк” в особі представника Гошовської Р.Г., відповідач заперечував проти задоволення позову, оскільки згідно з п. 8 ст. 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність” банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Наведене свідчить, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Несправедливими є умови договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсним. Оскільки в оспорюваному договорі плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою зі змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою, яка становить 3,2 % від початкової суми кредиту, то така умова не суперечить положенням ч. 5 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”. Позичальник під час укладання договору ознайомлювалась з його текстом та змістом в цілому, у т. ч. з Графіком щомісячних платежів, жодних заперечень не висловлювала, а зміст договору жодним чином не порушує її прав та інтересів. Просив в задоволенні позову відмовити (а. с. 25-26).

Від позивача ОСОБА_1 адвоката Працевитого Г.О. надійшла відповідь на відзив відповідача, в якій зазначав, що посилання відповідача на Закон України “Про банки та банківську діяльність” не є обґрунтованими. Крім того, позивач просить визнати недійсною умову договору не як несправедливу, а як таку, що суперечить вимогам чинного законодавства в порядку ст. ст. 203, 215 ЦК України. Також у відзиві відповідач наводить посилання на правові висновки Верховного Суду України щодо застосування норми ч. 4 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” в редакції від 2008 р., яка зазнала змін (а. с. 31-33).

Інших заяв від учасників справи не надходило. Також сторонами не заявлялось клопотання про розгляд справи із повідомленням сторін в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

3 лютого 2016 р. між ПАТ “Ідея Банк” та ОСОБА_1 укладено кредитний договір N Р36.692.70120, за умовами п. 1.1 якого Банк надав Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 6 965,00 грн., а Позичальник зобов’язався повернути його разом із процентними платежами згідно з умовами цього Договору та Додатком N 1 від 3 лютого 2016 р. Строк кредиту становить 60 місяців (5 років).

Згідно з п. 1.3 кредитного договору, кредитні кошти надаються шляхом перерахування на рахунок, відкритий в ПАТ “КБ “ГЛОБУС”.

За умовами п. 1.4 кредитного договору, процентна ставка по кредиту становить 0,0010 % річних від залишкової суми кредиту.

Пунктом 1.5 кредитного договору передбачено плату за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі 3,2 % від початкової суми кредиту.

Відповідно до Графіку щомісячних внесків за кредитним договором N Р36.692.70120 від 03 лютого 2016 р., що є додатком до кредитного договору, сторони погодили строки та порядок внесення щомісячних платежів. При цьому, платіж 3,2 % від суми кредиту визначено в Графіку як комісія (а. с. 7-8).

На підтвердження виконання умов кредитного договору позивач надала квитанції про оплату кредиту на загальну суму 7 122,00 грн., а не 8 139,00 грн. як вказує позивач у позовній заяві (а. с. 9-18).

Позивач просить визнати недійсною вказану у п. 1.5 умову кредитного договору щодо встановлення комісії в розмірі 3,2 % від початкової суми кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За вимогами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України “Про захист прав споживачів” та Закону України “Про споживче кредитування”, який набрав чинності 10 червня 2017 р.

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України “Про захист прав споживачів” кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із ст. 1 цього Закону, послуга – це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Таким чином, обслуговування кредиту не є послугою зі споживчого кредитування у розумінні вказаного Закону, а тому положення п. 1.5 кредитного договору про встановлення плати за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі 3,2 % підлягає визнанню недійсною.

При цьому, суд вважає безпідставними доводи відзиву відповідача на позов, оскільки відповідач посилався на попередню редакцію ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”, яка вже не діяла на час укладання кредитного договору. Крім того, відповідач також посилався у відзиві на норми цього Закону щодо несправедливих умов кредитування, що не є предметом заявленого позову.

Тому, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним п. 1.5 кредитного договору підлягає задоволенню судом.

Разом із тим, зазначаючи вимогу про стягнення з відповідача на її користь суми переплачених коштів по кредиту в розмірі 1 174,00 грн., позивач не врахувала, що в силу вимог ст. 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

В цей же час, дана норма не встановлює можливості стягнення із сторони правочину певної суми грошових коштів, а носить зобов’язальний характер.

Крім того, зазначаючи про стягнення суми в розмірі 1 174,00 гривень, позивач не навела розрахунку даної суми. В цей же час, суд встановив, що за квитанціями про оплату кредиту позивач сплатила відповідачеві за договором загальну суму 7 122,00 грн., а не 8 139,00 грн. як вказано в позовній заяві. При цьому, зі змісту квитанцій не випливає, яку частину зі сплачених сум позивач вносила на погашення тілу кредиту, відсотків та комісії 3,2 %.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Однак, хоча обраний позивачем спосіб захисту у вигляді стягнення з відповідача суми переплачених за кредитом коштів, не в повній мірі відповідає ст. 216 ЦК України, суд, керуючись ч. 5 ст. 216 ЦК України вважає за можливе з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом зобов’язання відповідача повернути позивачеві сплачену нею комісію у розмірі 3,2 % на виконання п. 1.5 кредитного договору за період з моменту укладення даного договору 3 лютого 2016 р. по дату останнього платежу відповідно до наданих квитанцій 3 січня 2018 р.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 судом задовольняються частково.

На підставі ст. 141 ЦК України та враховуючи, що позивач звільнена від оплати судових витрат, з відповідача на користь державного бюджету належить стягнути судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме в розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 19, 76-80, 89, 141, 142, 259, 265, 273, 274-279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства “Ідея Банк” про захист прав споживача, визнання пункту кредитного договору недійсним задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 1.5 Кредитного договору N Р36.692.70120 від 3 лютого 2016 р., укладеного між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством “Ідея Банк” щодо плати за обслуговування кредиту (щомісячно) в розмірі 3,2000 % від початкової суми кредиту.

Зобов’язати публічне акціонерне товариство “Ідея Банк” (ЄДРПОУ 19390819, м. Львів, вул. Валова, 11) повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) сплачену нею комісію у розмірі 3,2 % на виконання п. 1.5 кредитного договору N Р36.692.70120 від 3 лютого 2016 р. за період з моменту укладення даного договору 3 лютого 2016 р. по дату останнього платежу відповідно до наданих квитанцій 3 січня 2018 р.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства “Ідея Банк” на користь Державного бюджету України судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Вступна та резолютивна частини рішення постановлені 13 липня 2018 р.

Рішення складене у повному обсязі 18 липня 2018 р.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його складення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Шалагінова А.В.