В 2006 г. наш клиент получил в Авале кредит в размере 49 000 дол. США на покупку дома, кредит получался по курсу 5,05 грн. за 1 дол. США.
После получения кредита у заемщика возникли проблемы в его возврате, в связи с чем банк обратился с иском в суд о взыскании долга.
06.11.2008 г. решением суда с заемщика было взыскано в пользу банка долг по кредиту в размере около 250 000 грн., то есть 50 000 дол. США по курсу 5.
В 2011-2012 г. клиентом данное решение было выполнено в полном объеме, 250 000 грн. были погашены через исполнительную службу. В связи с изменением курса долара США и донасчитыванием процентов за период с 2008 по 2012 года, Банком деньги были зачислены в счет погашения пени, долг и проблема остались.
В 2014 г. банк обратился к клиенту с иском повторно, предъявив требования в размере более 1 000 000 грн.
Адвокатами АБ “Юрконсалт” были поданы возражения против иска, в которых было указано, что клиент в полном объеме погасил задолженность по договору путем выполнения решения суда. Кроме того, банком был пропущен срок искововой давности.
28.05.2015 г. решением суда банку в иске было отказано в полном объеме.
Не согласившись с решением суда, банком была подана апелляционная жалоба.
В апелляционном суде адвокатами АБ “Юрконсалт” были поданы возражения на данную жалобу.
26.08.2015 г. определением апелляционного суда банку в иске было отказано.
Дата документу 28.05.2015
Справа № 334/8162/13-ц
Провадження № 2/334/16/15
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2015 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Дубини Л.А., при секретарі Філіпповій Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Запоріжжя матеріали цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення залишку заборгованості за кредитним договором , –
У с т а н о в и в:
Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з позовом про стягнення залишку заборгованості за кредитним договором, у якому вказує, що 21.12.2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 014/17-39/13243-34 відповідно до умов якого останнiй отримав кредитнi кошти в сумі 49000 доларів США, зі сплатою 14 % річних, з кінцевим терміном повернення до 21.12.2026 року.
З метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором 21.12.2006 року мiж Банком та ОСОБА_3 було укладено Договiр поруки, згідно умов якого остання поручилася відповідати перед кредитором по борговим зобов’язанням позичальника.
Взятi на себе зобов’язання згiдно умов кредитного договору відповідач належним чином не виконує, у зв’ язку iз чим у нього виникла заборгованiсть, яка станом на 28.08.2013 року складає: 1018164,90 грн., у тому числі: заборгованiсть за кредитом – 28707,57 доларiв США, гривневий еквівалент – 229459,61 грн.; нараховані та несплачені відсотки 17683,76 доларів США, гривневий еквівалент 141346,30 грн.; пеня по кредитах та відсотках – 647 358,99 грн., яку позивач просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку, а також стягнути понесені судові витрати на оплату судового збору 3441,00 грн.
Представник позивача у судове засідання не з’явився надав заяву у якій просить розглядати справу без його участі, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечує з тих підстав, що заборгованість за кредитним договором була стягнута з ОСОБА_2 згідно рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.11.2008 року , яке виконано в повному обсязі у 201 1 році, про що свідчить постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 11.08.2011 року.
Згідно приписів діючого цивільного законодавства зобов’язання припиняється шляхом його виконання. Таким чином, зобов’язання за кредитним договором виконано у повному обсязі, а отже, відсутні підстави для стягнення вказаної заборгованості, розрахунок якої суду не надано. Факт відсутність заборгованості за кредитним договором встановлено також рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09.04.2012 року, яким відмовлено у задоволенні вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Щодо солідарної відповідальності ОСОБА_3, то згідно рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2015 року договір поруки визнано недійсним, а отже, відсутні підстави її відповідальності.
Представник відповідача ОСОБА_2 просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 повторно не з’явилася у судове засідання, про час і місце судового розгляду повідомлена належним чином , причини неявки суду не повідомила.
Вислухавши пояснення представника відповідача , дослідивши матеріали справи та надані докази у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст..11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судом установлено, що 21.12.2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 014/17-39/13243-34 відповідно до умов якого, останнiй отримав кредитнi кошти в сумі 49000 доларів США, зі сплатою 14 % річних, з кінцевим терміном повернення до 21.12.2026 року.
Позичальник умови договору виконував не в повному обсязі у зв’язку з чим, станом на 11.08.2008 року утворилася заборгованість за кредитом на загальну суму 250613,30 грн., яка згідно рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.11.2008 року, стягнута на користь позивача в повному обсязі ( а.с.34).
Рішення ніким оскаржено не було і набрало законної сили.
Зі змісту постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Запорізькій області ВП №121520033 від 11.08.2011 року вбачається, що згідно платіжних доручень №524 від 29.10.20101 року, №371 від 11.08.2011 року сума заборгованості за виконавчим документом перерахована стягувану у повному обсязі. Виконавче провадження закінчено у зв’язку з повним фактичним виконанням рішення суду ( а.с. 35, зворот).
У п. 17 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року з наступними змінами «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» роз’яснено, що зобов’язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 – 601, 604 – 609 ЦК України.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов’язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.
З огляду на наведене, позивач мав право вимагати стягнення заборгованості за договором у період з 11.08.2008 року ( дата , на яку розраховано заборгованість, і яка стягнута за ріщенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.11.2008 року) і до дати повного виконання рішення суду – 11.08.2011 року.
Між з тим, розрахунок заборгованості здійснено на дату 28.08.2013 року на загальну суму 1 018 164,90 грн., у тому числі: заборгованiсть за кредитом – 28707,57 доларiв США, гривневий еквівалент – 229459,61 грн.; нараховані та несплачені відсотки 17683,76 доларів США, гривневий еквівалент 141346,30 грн.; пеня по кредитах та відсотках – 647 358,99 грн..
Але ріщенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.11.2008 року, зокрема, заборгованість по тілу кредиту вже стягнуто у повному обсязі 234095,09 грн.. але позивачем у даному позові заявлено вимогу знову про стягнення заборгованості за тілом кредиту, але вже 28707,57 доларiв США, що у гривневому еквіваленті становить – 229459,61 грн.
Щодо суми нарахованої пені по кредиту та відсотках у розмірів 647 358,99 грн., то з розрахунку вбачається , що ця сума розрахована за весь період, починаючи з 2008 року.
Відповідно до приписів ст. 258 ЦК України позовна давність до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені) застосовується в один рік.
Таким чином, заявлений позов не містить належного розрахунку його складових, не доведений належними і допустимими доказами.
Крім того, пред’явивши позов до суду у вересні 2008 року банк перервав строк позовної давності за кредитним договором, і його відлік почався спочатку.
П. 12.4 Кредитного договору встановлено, що до всіх правовідносин, пов’язаних з укладенням та виконанням цього договору, застосовується загальний строк позовної давності у три роки.
Відповідач ОСОБА_2 просив застосувати строки позовної давності, т.я. на його думку вимоги банком заявлені поза межами трирічного строку, а саме з вересня 208 по вересень 2013 року.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_2 є підставою для відмови у задоволенні позову (ч.4 ст. 267 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що з позовом по стягнення заборгованості банк звернувся до суду у вересні 2008 року, при цьому розрахунок заборгованості здійснено на дату 11.08.2008 року, а отже з 12.08.2008 року почався перебіг строку позовної давності.
Рішення суду від 06.11.2008 року виконано 11.08.2011 року, і за весь період до повного виконання рішення суду зобов’язання залишалося невиконаним належним чином.
Банк звернувся до суду з позовом 13.09.2013 року, застосувавши строки позовної давності задоволеними можуть бути лише вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором у період з 13.09.2010 року по 11.08.2011 року, але через відсутність належного розрахунку заборгованості, на що було вказано вище, суд позбавлений можливості визначити розмір сум до стягнення.
Крім того, в силу присів ст. 267 ч. 5 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давностi, порушене право пiдлягає захисту.
Однак, позивач клопотання про поновлення йому строку звернення до суду з будь-яких поважних причнн перед судом не заявляв.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження переривання чи початку заново перебігу вищезазначених строків позовної давності.
Щодо солідарної відповідальності ОСОБА_3, то суд виходить з такого.
З метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором 21.12.2006 року мiж Банком та ОСОБА_3 було укладено Договiр поруки, згідно умов якого остання поручилася відповідати перед кредитором по борговим зобов’язанням позичальника.
Разом з тим, згідно рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2015 року, яке набрало законної сили, договір поруки визнано недійсним, а отже, відсутні підстави її відповідальності перед кредитором.
Згідно ст. 10 та ст.. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не доведені належними і допустимим доказами, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60,61, 88, 169, 212-215 ЦПК України, ст.ст.11,253,258,257,261,267, 509, 526, 1049, 1054 ЦК України, суд, –
В и р і ш и в :
В і д м о в и т и Публічному акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» у задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення залишку заборгованості за кредитним договором.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: Дубина Л. А.
Дата документу Справа N
Апеляційний суд Запорізької області
Єдиний унікальний N 334/8162/15 Головуючий у 1 інстанції: Дубина Л.А.
Провадження N 22ц/778/4821/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
26 серпня 2015 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства “ОСОБА_3 ОСОБА_1” на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства “ОСОБА_3 ОСОБА_1” до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення залишку заборгованості за кредитним договором, –
Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення залишку заборгованості за кредитним договором.
Позивач зазначив, що 21.12.2006 року між банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір N 014/17-39/13243-34, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 49 000 доларів США зі сплатою 14 % річних з кінцевим терміном повернення до 21.12.2026 року.
В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 21.12.2006 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки.
Відповідач не виконував належним чином умови договору, тому станом на 28.08.2013 року виникла заборгованість у розмірі 1 018 164,90 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 28707,57 доларів США (229459,61 грн.), заборгованості по процентам у розмірі 17683,76 доларів США (141346,30 грн.), пені по кредиту та відсоткам у розмірі 647358,99 грн.
Посилаючись на ці обставини, позивач просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість у розмірі 1 018 164,90 грн. та судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2015 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ “ОСОБА_3 ОСОБА_1” подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, заперечення представника відповідача ОСОБА_4, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено, що 21.12.2006 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір N 014/17-39/13243-34, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 49 000 доларів США зі сплатою 14 % річних з кінцевим терміном повернення до 21.12.2026 року.
В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 21.12.2006 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки.
Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2008 року по справі за позовом ПАТ “ОСОБА_3 ОСОБА_1” до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором позов банку задоволено та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ВАТ “ОСОБА_3 ОСОБА_1” заборгованість за кредитним договором N 014/17-39/13243-34 від 21.12.2006 року в розмірі 234 095,09 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 16.05.2007 року по 11.08.2008 року в розмірі 14999,25 грн., пеня за кредитом у розмірі 95,11 грн., пеня за відсотками у розмірі 1423,85 грн., а всього у розмірі 250613,30 грн. (а. с. 88,89).
Це рішення суду набрало законної сили і не оскаржувалося.
Постановою державного виконавця ВДВС управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області від 11.08.2011 року закінчено виконавче провадження за виконавчим листом N 23-4623 від 27.01.2009 року про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ВАТ “ОСОБА_3 ОСОБА_1” 252343,30 грн., оскільки згідно платіжних доручень N 524 від 29.10.2010 року та N 371 від 11.08.2011 року сума заборгованості за виконавчим документом перерахована стягувачу в повному обсязі (а. с. 35-зворот, 87).
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2015 року визнано недійсним договір поруки від 21.12.2006 року, укладений між ВАТ “ОСОБА_3 ОСОБА_1” та ОСОБА_5 (а. с. 91-94).
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача пояснив, що розрахунок заборгованості у розмірі 1 018 164,90 грн. здійснений з урахуванням зміни курсу долара США, тому вважає, що вимоги підлягають задоволенню.
Суд повно і всебічно дослідив обставини справи, пояснення та заперечення сторін, дав належну оцінку всім наданим суду доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Висновки суду узгоджуються з роз’ясненнями, викладеними у п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ” Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин”, N 5 від 30.03.2012 року про те, що зобов’язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 – 601, 604 – 609 ЦК.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов’язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.
Вимог про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України позивач не заявляв.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи викладене, рішення суду відповідає обставинам справи та закону. Підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів, –
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “ОСОБА_3 ОСОБА_1” відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2015 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
😎 Потрібна консультація?