Приватбанку відмовлено в позові про відібрання квартири та виселення за договором іпотеки по валютному кредиту!

Дата документу 06.10.2014

Справа № 334/959/14-ц

Провадження № 2/334/1053/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2014 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Нестеренко Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, –

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого вказує, що відповідно до укладеного договору № ZPОNGА00000042 від 27.08.2007 року, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 28000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27.08.2017 року.

Згідно умов зазначеного договору, погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

Відповідач зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав, що призвело до збитків позивача, які мають вираз у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника та нести витрати по сплаті податків і інших обов’язкових платежів з цих коштів.

У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 17.12.2013 року має заборгованість 89485,00 доларів США, яка складається з наступного: 26836,98 доларів США – заборгованість за кредитом; 22804,96 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3304,00 доларів США – заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 32248,94 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором; а також штрафи відповідно до Договору 31,28 доларів США – штраф (фіксована частина); 4259,74 доларів США – штраф (процентна складова).

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 27.08.2007р. уклали договір іпотеки №ZPОNGА00000042. Згідно з договором іпотеки, ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загально площею 39,13 кв.м, житловою площею 18,8 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 176750,00 грн.

В рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором позивач просить суд:звернути стягнення на вищезазначену квартиру, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити відповідача з зазначеної квартири. Також просить стягнути з відповідача судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з наведених вище підстав, просить суд їх задовольнити.

В судовому засіданні представники відповідача заперечували проти позову, посилаючись на те, що банком не дотримані вимоги Закону України «Про іпотеку», зокрема, щодо повідомлення боржника про намір звернути стягнення на іпотечне майно і про добровільне звільнення житла. Представник відповідача просить також суд при вирішенні справи застосувати Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, з’ясувавши обставини справи, розглянувши та оцінивши надані докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ZPОNGА00000042 від 27.08.2007 року, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 28000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27.08.2017 року.

Згідно умов зазначеного договору, погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст.ст.1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Таким чином, сторонами на законних підставах було укладено вищевказану кредитну угоду.

Сторони зобов’язані дотримуватися умов укладеної угоди та виконувати взяті на себе зобов’язання у встановлений угодою строк (термін) її виконання, що передбачено ст.ст.526-530 ЦК України.

Позивач зобов’язався надати кредит шляхом і у межах сум, зазначених у п. 7.1 даного договору, за умови виконання позичальником умов, передбачених п. 2.2.7 даного договору. Відповідно до п. 2.2.1 кредитного договору позичальник зобов’язується використати кредит на цілі, зазначені в п. 7.1 даного договору.

Пунктом 7.1 договору встановлено, що банк зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти у розмірі 30800,00 доларів США на наступні цілі: на придбання квартири у розмірі 28000,00 доларів США і 2800,00 доларів США на сплату страхових платежів.

Позивач свої зобов’язання за договором виконав, що підтверджується розпорядженням банку про видачу довгострокового споживчого кредиту 27.08.2007р. у сумі 28000,00 доларів США, меморіальним ордером (а.с.16).

Пунктом 7.1 договору також визначено зобов’язання позичальника здійснювати погашення заборгованості щомісяця в період сплати внесенням щомісячного платежу у розмірі 444,77 доларів США. Відповідач ОСОБА_1 зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконує. Станом на 17.12.2013р. відповідач має заборгованість89485,00 доларів США, яка складається з наступного: 26836,98 доларів США – заборгованість за кредитом; 22804,96 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3304,00 доларів США – заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 32248,94 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором; а також штрафи відповідно до Договору 31,28 доларів США – штраф (фіксована частина); 4259,74 доларів США – штраф (процентна складова).

Згідно додаткового розрахунку банку, розмір пені, розрахований відповідно до вимог ст.ст.258, 267, 549 ЦК України, за період з 28.11.2012р. по 28.11.2013р. складає 12311,68 доларів США (а.с.80-87).

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 порушує умови укладеного кредитного договору, оскільки, відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. При цьому, відповідно до ст.ст.611, 614, 615 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Таким чином, суд вважає, що вина відповідача у тому, що виникла вищевказана заборгованість перед позивачем, знайшла своє підтвердження в судовому засіданні.

В забезпечення виконання зобов’язань за вищевказаним кредитним договором між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1, 27.08.2007 року було укладено Договір іпотеки квартири(а.с.17-20). Згідно з цим Договором ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загально площею 39,13 кв.м, житловою площею 18,8 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 33 закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У такому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до роз’яснень, викладених в п.43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України, ст. ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

На підтвердження виконання вказаних положень Закону України «Про іпотеку» позивачем надано вимогу від 20.12.2013р. №30.1.0.0/2 на ім’я ОСОБА_1 про повернення суми кредиту в повному обсязі в тридцяти денний строк з дня отримання цієї вимоги, де банк додатково попередив боржника, що у разі невиконання цієї вимоги банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки, тому у вказаний строк вимагає добровільно звільнити квартиру загально площею 39,13 кв.м, житловою площею 18,8 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, (а.с.12). На підтвердження вручення відповідачу цієї вимоги позивачем надано реєстр №99 від 23.12.2013р., який не може бути доказом отримання, так як в ньому відсутній підпис відповідача. Інших доказів про отримання боржником цієї вимоги позивачем не надано.

З вказаних документів вбачається, що вимога направлялася боржнику на адресу: АДРЕСА_1. Між тим, вироком апеляційного суду Запорізької області від 18.11.2010р. ОСОБА_1 був засуджений до 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності, і з 17.02.2010р. знаходився у місцях позбавлення волі (а.с.45-73), з місць позбавлення волі ОСОБА_1 звільнився 03.06.2014 року на підставі Закону України «Про амністії у 2014 році». Таким чином, на підставі наданих сторонами доказів суд дійшов до висновку, що вимога банку від 20.12.2013р. №30.1.0.0/2 про звільнення спірної квартири ОСОБА_1 отримана не була.

При вирішенні даної справи суд враховує, що 07.06.2014р. набрав законної сили Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року.

Цим законом передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав споживчий кредит в іноземній валюті, передане в іпотеку банку на його забезпечення нерухоме майно – квартира загальною площею 39,13 кв.м, житловою площею 18,8 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1,використовується позичальником ОСОБА_1 як місце його постійного проживання, загальна площа переданої в іпотеку квартири не перевищує140 кв. метрів, як це передбачено цим Законом. У позичальника ОСОБА_1 у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

З наведених підстав позов до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки і його виселення задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів після проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:ТурбінаТ. Ф.