Скасували арешт з автомобіля клієнта на суму більше мільона гривень! Боржник реструктуризував кредит але виконавець не знімав арешт!

ЄУН 336/5557/22

провадження № 4-с/336/27/2022

УХВАЛА

іменем України

24 листопада 2022 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Нагорних О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 336/5557/22 (номер провадження 4-с/336/27/2022), в порядку судового контролю за виконанням судових рішень , за скаргою скаржника (боржника) ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Працевитий Геннадій Олександрович, стягувач ОСОБА_2 , особа, дії якої оскаржуютьсяШевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), на бездіяльність державного виконавця (в порядку ст. 447-448 ЦПК України), –

встановив:

24 жовтня 2022 року до суду від представника скаржника адвоката Працевитого Г.О. надійшла скарга на бездіяльність державного виконавця (в порядку ст. 447-448 ЦПК України), яка направлена через відділення укрпошти 19 жовтня 2022 року, про що свідчить відбиток календарного штемпеля на конверті. Представник скаржника в скарзі просить прийняти скаргу до розгляду, поновити строк на подання скарги та зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зняти (скасувати) арешт (заборону відчуження) з майна гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме: транспортного засобу, марки Skoda, модель Octavia, рік випуску 2001, колірсірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП № 26247819 від 06.09.2011 року, Державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, виконавчий лист № 2-2008 виданий 01.06.2010 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя. В разі неявки скаржника чи його представника в судові засідання, розгляд справи проводити без їх участі.

В обґрунтування скарги представник скаржника зазначає, що 20.05.2021 р. позичальником ОСОБА_3 було повністю погашено заборгованість за кредитним договором.

В кінці липня 2022 р. стало відомо про не знятий арешт з рухомого майна боржника, в зв`язку з чим позичальник звернулася до виконавчої служби з заявою про зняття арешту.

10.08.2022 р. заявником було отримано лист №30573 від Шевченківського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в зв`язку із чим було подано скаргу до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя на дії державного виконавця.

13.09.2022 р. ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.09.2022 р. в цивільній справі №336/4056/22 було відмовлено в задоволенні скарги у зв`язку із тим, що скаржником не надано жодних документів на підтвердження того, що вона є власником автомобілю Skoda Octavia, 2001 року випуску, що на вказаний автомобіль було накладено арешт в межах виконавчого провадження з виконання рішення суду від 06.05.2010 року, що боржником повністю виконані зобов`язання з рішенням суду. Тобто судом було роз`яснено право на подання повторної скарги з вказаного питання з належним обґрунтуванням заяви відповідними доказами.

З вказаною ухвалою суду представник заявника був ознайомлений лише 12.10.2022 р. з реєстру судових рішень, в зв`язку з чим заявник має право на подання скарги до 22.10.2022 р.

Станом на сьогодні арешт рухомого майна так і не знятий, а тому порушення інтересів боржника є безстроковим і він має право в будь-який час звернутися до суду з заявою про захист своїх прав.

06.05.2010 р. рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя по цивільній справі №2-2008/2010 було задоволено позовні вимоги ВАТ КБ «Надра», стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 суми заборгованості за кредитним договором №16/2007/840/0287/ЮМК від 30.08.2007 р. в розмірі 1 062 968,66 грн.

Після набрання вищевказаним судовим рішенням чинності, виконавчий лист №2- 2008/2010 відносно боржника ОСОБА_1 було направлено до Шевченківського ВДВС Запорізького МУЮ для примусового виконання.

Після відкриття виконавчого провадження, між сторонами було досягнуто згоди щодо мирного врегулювання заборгованості по кредиту.

18.05.2011 р. ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя було визнано мирову угоду щодо виконання рішення суду від 06.05.2010 р. по справі №2-2008/2010.

01.11.2011 р. державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з тим, що 26.10.2011 р. до відділу надійшла Ухвала про визнання мирової угоди по справі №2-2008/10, однак виконавчою службою не було вчинено дій щодо зняття арешту з майна боржника за наслідками укладення мирової угоди в порядку п. 2 ч. 1 ст. 37, ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» – що прямо передбачало закінчення виконавчого провадження з зняттям арештів в разі визнання мирової угоди в процесі виконання.

Як наслідок, на рухомому майні заявника, а саме транспортному засобі, марки Skoda, модель Octavia, рік випуску 2001, колір – сірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на теперішній час зареєстрований арешт (обтяження).

Повторно, після 01.11.2011 р. і по сьогодні виконавчий лист до примусового виконання не пред`являвся.

У 2015 р. Національним банком України було прийнято рішення про ліквідацію ПАТ «КБ «Надра».

На підставі договору №GL3N217214 від 29.04.2020 р. ПАТ КБ «Надра» відступив права вимоги за кредитним договором №16/2007/840/0287/ЮМК від 30.08.2007 р., укладеним між ПАТ «КБ «Надра», ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , на користь ТОВ «ФК «Фінрайт».

12.05.2020 р. кредитор ТОВ «ФК «Фінрайт» відступив права вимоги за вищевказаним кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

17.03.2021 р. ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя по справі №336/7139/14-ц було замінено стягувана «Комерційний банк «Надра» правонаступником ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» у виконавчому листі з примусового виконання виконавчого документу виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя у цивільній справі N 2-2008/2010 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованості за кредитним договором у розмірі 1062 968,66 грн.

02.04.2021 р. між ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі – продажу прав вимоги №02.04.2021/Ю відповідно до якого право вимоги за кредитним договором перейшло від ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_2 .

Таким чином, з 02.04.2021 р. новим кредитором ОСОБА_1 є ОСОБА_2

20.05.2021 р. зобов`язання за кредитним договором №16/2007/840/0287/ЮМК від 30.08.2007 р. були припинені у зв`язку з його повним виконанням в добровільному порядку, що підтверджується довідкою від 20.05.2021 р. про відсутність заборгованості за кредитним договором № 16/2007/840/0287/ЮМК, виданою новим кредитором – ОСОБА_2 .

Факт погашення заборгованості також встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23.11.2021 р. у справі №336/7665/21, стороною у якій, зокрема, був Шевченківський ВДВС у м. Запоріжжя.

В інтересах скаржника, адвокатом Працевитим Г.О. направлялась заява про скасування арештів з майна боржника до Шевченківського ВДВС у м. Запоріжжі.

10.08.2022 р. засобами електронного зв`язку на адресу адвоката Працевитого Г.О. надійшов Лист від Шевченківського ВДВС у м. Запоріжжі від 08.08.2022 р. в якому зазначалась наступна інформація: 28.04.2011 р. до відділу надійшов виконавчий документ з примусового виконання виконавчого листа №2-2008 виданого 01.06.2010 р. Шевченківським районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ВАТКБ «Надра» боргу у розмірі 1 062 968, 66 грн.

29.04.2011 р. старшим державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №26247819 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого документа, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження.

01.11.2011 р. державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», 26.10.2011 р. до відділу надійшла Ухвала про визнання мирової угоди №2-2008/10, яка набрала законної чинності 24.05.2011 р.

Станом на сьогодні виконавче провадження завершене, станом на 08.08.2022 р. виконавчий документ у Відділі на примусовому виконанні не перебуває та в останнє перебував у листопаді 2011 року, проте згідно з Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно арешти з майна боржника не були зняті.

Як вже було зазначено, звернувшись до виконавчої служби з проханням щодо зняття арешту з майна боржника, заявнику було відмовлено в зв`язку з тим, що скасування усіх заходів примусового характеру представляється неможливим в зв`язку з знищенням матеріалів виконавчого провадження у зв`язку із закінченням строку зберігання виконавчого провадження.

Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено підстав для відмови у вчиненні виконавчих дій з підстав відсутності матеріалів виконавчого провадження, в зв`язку з чим така відмова державного виконавця є незаконною, а державний виконавець зобов`язаний вчинити відповідні виконавчі дії за рішенням (ухвалою) суду.

Наявність арештів на все майно скаржника порушує його право власності, яке захищається Конституцією та Законодавством України, а тому скаржник звертається з вказаною скаргою на бездіяльність виконавця.

В обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на судову практику, а саме постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 висловився щодо захисту прав боржника у виконавчому провадженні в разі повного виконання рішення суду, в якій зазначено наступне: «…Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувану.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно боржника, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку добровільного виконання виконавчого документа після повернення його стягувану.

При цьому суд апеляційної інстанції підставно врахував те, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувана, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

На підставі зазначеного колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що незняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна боржника…».

Ухвалою судді 25 жовтня 2022 року вказану скаргу прийнято до розгляду та призначено судове засідання. Витребувано з Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-2008 виданого 01.06.2010 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, за відсутності виконавчого провадження надати матеріали, що збереглися.

03 листопада 2022 року на електронну скриньку суду від державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника відділу. Також надіслано лист від 03.11.2022 року за № 46677 про надання інформації, в якому Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) стосовно надання інформації про стан виконавчого провадження з примусового виконання ВП № 26247819 повідомив наступне. 28.04.2011 р. до відділу надійшов виконавчий документ з примусового виконання виконавчого листа №2-2008 виданого 01.06.2010 р. Шевченківським районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ВАТ КБ «Надра» боргу у розмірі 1 062 968, 66 грн.

29.04.2011 р. старшим державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №26247819 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого документа, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження.

06.09.2011 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

01.11.2011 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», 26.10.2011 р. до відділу надійшла Ухвала про визнання мирової угоди №2-2008/10, яка набрала законної чинності 24.05.2011 р. В резолютивній частині якої зазначено, що визнано мирову угоду між стягувачем ПАТ КБ «Надра» та боржником ОСОБА_1 .

З посиланням на ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкцію з організації примусового виконання рішень, затверджену наказом Міністерства юстиції України у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року N 2832/5, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 р. за N 1302/29432 державний виконавець зазначає, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості зі сплати аліментів.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Боржником витрати виконавчого провадження сплачено не було.

Перевіркою бази даних АСВП встановлено, що станом на 03.11.2022 року вищевказаний виконавчий документ у Відділі на примусовому виконанні не перебуває та в останнє передував у листопаді 2011 року. Додатково повідомляють, що надати більш детальну інформацію що вказаного виконавчого провадження, а також будь-яких інших виконавчих проваджень, які були завершені до 31.12.2017 року включно, не вбачається за можливим, оскільки строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік, а тому здійснити перевірку вищевказаного виконавчого провадження не вбачається можливим.

09 листопада 2022 року від стягувача ОСОБА_2 надійшла заява про визнання скарги, в якій стягував вказує, що повністю підтримує заявлені боржником вимоги про зобов`язання Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зняти (скасувати) арешт (заборону відчуження) з майна гр. ОСОБА_1 та не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення її скарги, в зв`язку з погашенням боргу.

В судове засідання скаржник (боржник) ОСОБА_1 , та її представник не з`явилися про час та місце розгляду скарги належним чином повідомлені. Від представника надійшла заява про розгляд скарги за їх відсутності.

Стягувач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився про час та місце розгляду скарги належним чином повідомлений.

Представник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в судове засідання не з`явився про час та місце розгляду скарги належним чином повідомлений. 03 листопада 2022 року на електронну скриньку суду від державного виконавця надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника відділу також надіслано лист від 03.11.2022 року за № 46677 про надання інформації.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

Судом встановлено, що 30 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та позивальником ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 16/2007/840/0287/ЮМК, предметом договору стало те, що банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 135000,00 доларів США 00 центів на споживчі потреби, строком до 19 серпня 2022 року включно, зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 14,4% річних, що обчислюється виходячи з 360 днів у році.

18 травня 2011 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору № 16/2007/840/0287/ЮМК від 30.08.2007 року, відповідно до якої сторони дійшли домовленості про прощення нарахованих штрафів та пені у розмірі 3219 доларів США 14 центів, банк самостійно розподіляє грошові кошти, сплачені позичальником відповідно до умов цієї додаткової угоди, відповідно до черговості, встановленої на розсуд банку. Сторони домовились, що не дивлячись на будь-які інші умови цієї додаткової угоди, ця додаткова угода втрачає чинність у частині прощення банком нарахованих штрафів та пеней позичальника за договором при невиконанні позичальником умови передбачених додатковою угодою № 2 від 18 травня 2011 року.

Відповідно до заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2010 року у справі № 2-2008/2010 позов Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» заборгованість за кредитним договором №16/2007/840/0287/ЮМК від 30.08.2007 р. в розмірі 1 062 968,66 грн.

Після набрання вищевказаним судовим рішенням чинності, виконавчий лист №2- 2008/2010 відносно боржника ОСОБА_1 було направлено до Шевченківського ВДВС Запорізького МУЮ для примусового виконання.

Відповідно до листа начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 03.11.2022 року за № 46677 про надання інформації про стан виконавчого провадження ВП № 26247819 з примусового виконання виконавчого листа №2-2008 виданого 01.06.2010 р. слідує, що 28.04.2011 р. до відділу надійшов виконавчий документ з примусового виконання виконавчого листа №2-2008 виданого 01.06.2010 р. Шевченківським районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ВАТ КБ «Надра» боргу у розмірі 1 062 968, 66 грн.

29.04.2011 р. старшим державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №26247819 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого документа, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження.

06.09.2011 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

01.11.2011 р. державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», 26.10.2011 р. до відділу надійшла Ухвала про визнання мирової угоди №2-2008/10, яка набрала законної чинності 24.05.2011 р. В резолютивній частині якої зазначено, що визнано мирову угоду між стягувачем ПАТ КБ «Надра» та боржником ОСОБА_1 .

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України у редакції наказу від 29 вересня 2016 року N 2832/5, виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Боржником витрати виконавчого провадження сплачено не було.

Відповідно до Ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2011 року визнано мирову угоду між стягувачем ПАТ КБ «Надра» та боржником ОСОБА_1 , та встановлено порядок погашення заборгованості боржником. Боржник та стягував підтвердили, що одночасно з укладенням мирової угоди підписана додаткова угода № 1 по кредитному договору №16/2007/840/0287/ЮМК з визначеним графіком погашення кредиту.

ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Skoda, модель Octavia, рік випуску 2001, колір – сірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 46864145 від 24 квітня 2015 року накладено арешт на рухоме майно на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП № 26247819, 06 вересня 2011 року, державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Кіреєвою Ю.Ю., виконавчий лист № 2-2008 виданий 01 червня 2010 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, об`єкт обтяження все рухоме майно в межах суми боргу 1062968,66 грн., заборонено відчужувати, обтяжувач Шевченківський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, боржник ОСОБА_1 , термін дії 06 вересня 2019 року, звернення стягнення не зареєстровано.

Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 46864293 від 24 квітня 2015 року щодо боржника ОСОБА_4 державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції обтяжень не накладалось, інформації яка стосується справи не знайдено.

Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 46864569 від 24 квітня 2015 року щодо боржника ОСОБА_5 державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції обтяжень не накладалось інформації яка стосується справи не знайдено.

Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги №02.04.2021/Ю від 02 квітня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) уклали даний договір, відповідно до умов якого продавець передає покупцю право вимоги до боржника за кредитними договорами, що зазначені в додатку № 1 цього договору, а покупець приймає зазначене вище право вимоги та сплачує продавцю грошові кошти в порядку та розмірі, передбачених цим договором.

Відповідно до додатку № 1 до договору, складений реєстр прав вимоги, що відчужуються продавцем покупцю згідно договору купівлі-продажу прав вимоги №02.04.2021/Ю від 02 квітня 2021 року, відповідно до якого продавцем передано право вимоги покупцю до боржника ОСОБА_1 .

Відповідно до акту прийому-передачі права вимоги згідно договору купівлі-продажу прав вимоги №02.04.2021/Ю від 02 квітня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) склали акт про наступне, у зв`язку з надходженням на рахунок продавця грошових коштів в сумі 276000,00 грн. згідно п. 4 згідно договору купівлі-продажу прав вимоги №02.04.2021/Ю від 02 квітня 2021 року, на виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги №02.04.2021/Ю від 02 квітня 2021 року продавець передав, а покупець прийняв у відповідності до зазначеного договору право вимоги до боржника ОСОБА_1 .

За актом прийому передачі документації згідно договору купівлі-продажу прав вимоги №02.04.2021/Ю від 02 квітня 2021 року продавець передав покупцю наступні документи в оригіналах: кредитний договір № 16/2007/840/0287/ЮМК від 30.08.2007 року, договір поруки № 16/2007/840/0287/ЮМК від 30.08.2007 року, договір застави транспортного засобу № 16/2007/840/0287/ЮМК від 30.08.2007 року.

Відповідно до довідки від 20.05.2021 року про відсутність заборгованості за кредитним договором № 16/2007/840/0287/ЮМК, 30.08.2007 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 16/2007/840/0287/ЮМК на суму 135000,00 доларів США. Згідно з договором №GL3N217214 про відступлення прав вимоги 12.05.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заверухою Н.І., зареєстрованого в реєстрі за № 271, право вимоги за кредитним договором № 16/2007/840/0287/ЮМК від 30.08.2007 року, укладеним між ПАТ КБ «Надра» (який відступив права вимоги на користь ТОВ ФК «Фінрайт» на підставі договору № №GL3N217214 від 29.04.2020 р.) та ОСОБА_1 , кредитор ТОВ ФК «Фінрайт» відступив права вимоги на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» разом з усіма додатками до нього та додатковими договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід`ємними частинами, в тому числі за договорами забезпечення.

02.04.2021 року між ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу прав вимоги №02.04.2021/Ю відповідно до якого право вимоги за кредитним договором перейшло від ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_2 . Таким чином, з 02.04.2021 року ОСОБА_2 є новим кредитором ОСОБА_1 за кредитним договором № 16/2007/840/0287/ЮМК від 30.08.2007 року. Станом на 20.05.20221 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 16/2007/840/0287/ЮМК від 30.08.2007 рокупогашена в повному обсязі. Зобов`язання за кредитним договором № 16/2007/840/0287/ЮМК від 30.08.2007 року припинені у зв`язку з його повним виконання в добровільному порядку.

Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2021 року у справі № 336/7665/21 (провадження № 2/336/4877/2021) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про зняття арешту з майназадоволено. Вилучено (скасовано) з Державного реєстру прав відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про обтяження у вигляді арешту на все майно ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме: обтяження, реєстраційний номер обтяження: 4632310, підстава обтяження: постанова, ВП№26247819, 06.09.2011, Державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Кіреєва Ю.Ю.: зареєстровано: 11.02.2014 р. 11:46:39 реєстратором: Запорізька філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України; об`єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2022 року у справі № 336/4056/22 (провадження № 4-с/336/24/2022) скарга ОСОБА_1 на дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) залишено без задоволення. Судом при розгляд справи встановлено, що скаржником суду не було надано рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06.05.2010 року, а рівно і не надано жодних документів, які б стосувались виконання зазначеного рішення.

За таких обставин, скаржником не доведено обставин, на які вона посилається у скарзі, а також не доведено будь-якої протиправної бездіяльності органу виконавчої служби, у зв?язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення скарги.

На час відкриття та здійснення виконавчого провадження, в період з 29.04.2011 р. по 01.11.2011 року діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV та Інструкція Про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. N 74/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/4158.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV ( в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження), яка регламентує прийняття виконавчого документа до виконання зазначено наступне державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника – у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Виконавчий документ, виданий на підставі рішення, яким надано відстрочку виконання, приймається державним виконавцем до виконання після закінчення строку відстрочки в межах строку, встановленого для його пред`явлення.

У разі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог або якщо рішення підлягає негайному виконанню строк, встановлений частиною другою цієї статті, не надається.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 3.6.2. Інструкції Про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. N 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/4158 (в редакції яка діяла під час здійснення виконавчого провадження) державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (додаток 7). У постанові державний виконавець установлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати 7 днів, а рішень про примусове виселення – 15 днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій. При цьому вказується дата виконання.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV ( в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження), у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 3 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV ( в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження),у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV ( в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження), у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника – фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника – юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягнення штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

У разі якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові.

У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV ( в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження), стягувач має право подати заяву про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа. Сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом.

Відповідно до статті 372 ЦПК України (в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження) мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання.

Суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб.

За результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до положень цього Кодексу

На підставі ч. 1 ст. 372 ЦПК України (в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження) питання щодо визнання судом мирової угоди або відмови стягувача від примусового виконання може вирішуватися судом лише в межах виконавчого провадження, тобто після винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження), виконавче провадження підлягає закінченню в разі: визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження), завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. При цьому знімається арешт, накладений на майно боржника, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

На підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК (в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження) визнаючи мирову угоду чи приймаючи відмову стягувача від примусового виконання у виконавчому провадженні, суд зобов`язаний перевірити, чи не суперечить це закону і чи не порушує права або свободи інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК (в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження) мирову угоду або відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення до суду для визнання передає державний виконавець.

Тобто виключним суб`єктом звернення до суду з цього питання є державний виконавець, до якого звертаються сторони виконавчого провадження.

У ст. 372 ЦПК (в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження) не визначено процесуального порядку розгляду судом питання щодо визнання мирової угоди чи прийняття відмови стягувача від примусового виконання у виконавчому провадженні. Така невизначеність не сприяє однозначному застосуванню норм процесуального права.

Проте, враховуючи права осіб, які брали участь у цивільній справі, суд повинен розглядати питання щодо визнання мирової угоди чи прийняття відмови стягувача від примусового виконання у виконавчому провадженні у судовому засіданні з повідомленням сторін виконавчого провадження для роз`яснення наслідків затвердження мирової угоди чи прийняття відмови стягувача від примусового виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 372 ЦПК (в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження) мирова угода або відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається державним виконавцем до суду за місцем виконання рішення для визнання.

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК (в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження) розгляд питання про визнання мирової угоди і прийняття відмови стягувача від примусового виконання рішення є підсудним тому суду, що розташований за місцем виконання відповідного рішення, тобто загальному місцевому суду, розташованому на території відповідного підрозділу державної виконавчої служби, за місцем проведення виконавчих дій.

Відповідно до пункту 4.9.1. Інструкції Про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. N 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/4158 (в редакції яка діяла під час здійснення виконавчого провадження) виконавче провадження підлягає закінченню державним виконавцем у випадках, зокрема: визнання відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 4.9.2. Інструкції Про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. N 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/4158 (в редакції яка діяла під час здійснення виконавчого провадження) про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову (додаток 13), яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ, або за належністю до іншого органу державної виконавчої служби. До копії постанови державний виконавець додає виконавчий документ, який повертається органу, що його видав, або стягувачу, або передається за належністю. Копію виконавчого листа державний виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 4.10.2. Інструкції Про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. N 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/4158 (в редакції яка діяла під час здійснення виконавчого провадження) якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження (окрім випадків направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби), повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Так з наведених положень чинного законодавства, яке діяло під час здійснення виконавчого провадження, виключним суб`єктом звернення до суду з питання про визнання мирової угоди і прийняття відмови стягувача від примусового виконання рішення є державний виконавець, до якого звертаються сторони виконавчого провадження.

Відповідно до Ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2011 року, яка набрала законної чинності 24 травня 2011 року, визнано мирову угоду між стягувачем ПАТ КБ «Надра» та боржником ОСОБА_1 , та встановлено порядок погашення заборгованості боржником. Боржник та стягував підтвердили, що одночасно з укладенням мирової угоди підписана додаткова угода № 1 по кредитному договору №16/2007/840/0287/ЮМК з визначеним графіком погашення кредиту.

Доводи державного виконавця про те, що боржником витрати виконавчого провадження сплачено не було. Державний виконавець посилається на ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкцію з організації примусового виконання рішень, затверджену наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року N 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року N 2832/5), зареєстровану в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 р. за N 1302/29432 державний виконавець зазначає, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Ці доводи державного виконавця суд не бере до уваги, оскільки вони є необґрунтованими та такими що суперечать положенням чинного законодавства на час відкриття та здійснення виконавчого провадження, в період з 29.04.2011 р. по 01.11.2011 року, оскільки в цей період діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV та Інструкція Про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. N 74/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/4158.

В період з 29.04.2011 р. по 01.11.2011 року ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року N 1404-VIII та Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року N 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року N 2832/5), зареєстровану в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 р. за N 1302/29432 на яку посилається державний виконавець, не діяла.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV ( в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження), слідує, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника – фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника – юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV ( в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження), слідує, що постанова державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору виноситься після спливу строку наданого виконавцем для самостійного виконання, а у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору

Державним виконавцем не надано доказів того, що така постанова державним виконавцем виносилась з урахуванням положень статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV ( в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження).

Судом встановлено, що відповідно до Ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2011 року, яка набрала законної чинності 24 травня 2011 року, визнано мирову угоду між стягувачем ПАТ КБ «Надра» та боржником ОСОБА_1 , та встановлено порядок погашення заборгованості боржником. Боржник та стягував підтвердили, що одночасно з укладенням мирової угоди підписана додаткова угода № 1 по кредитному договору №16/2007/840/0287/ЮМК з визначеним графіком погашення кредиту.

З положень чинного законодавства, яке діяло під час здійснення виконавчого провадження, виключним суб`єктом звернення до суду з питання про визнання мирової угоди і прийняття відмови стягувача від примусового виконання рішення є державний виконавець, до якого звертаються сторони виконавчого провадження.

Відповідно до листа начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 03.11.2022 року за № 46677 про надання інформації про стан виконавчого провадження ВП № 26247819 з примусового виконання виконавчого листа №2-2008 виданого 01.06.2010 р. слідує, що 06.09.2011 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

01.11.2011 р. державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», 26.10.2011 р. до відділу надійшла Ухвала про визнання мирової угоди №2-2008/10, яка набрала законної чинності 24.05.2011 р. В резолютивній частині якої зазначено, що визнано мирову угоду між стягувачем ПАТ КБ «Надра» та боржником ОСОБА_1 .

Державний виконавець повинен був цікавитися відомим йому судовим провадженням.

В даномувипадку постановапро арештмайна боржниката оголошеннязаборони найого відчуженнявинесена державнимвиконавцем 06.09.2011року,тобто післятого якнабрала законноїсили ухвалаШевченківського районногосуду м.Запоріжжя від18травня 2011рокупро визнання мирової угоди.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV ( в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження), виконавче провадження підлягає закінченню в разі: визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV ( в редакція яка діяла під час здійснення виконавчого провадження), завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. При цьому знімається арешт, накладений на майно боржника, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 4.9.1. Інструкції Про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. N 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/4158 (в редакції яка діяла під час здійснення виконавчого провадження) виконавче провадження підлягає закінченню державним виконавцем у випадках, зокрема: визнання відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 4.9.2. Інструкції Про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. N 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/4158 (в редакції яка діяла під час здійснення виконавчого провадження) про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову (додаток 13), яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ, або за належністю до іншого органу державної виконавчої служби. До копії постанови державний виконавець додає виконавчий документ, який повертається органу, що його видав, або стягувачу, або передається за належністю. Копію виконавчого листа державний виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 4.10.2. Інструкції Про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. N 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/4158 (в редакції яка діяла під час здійснення виконавчого провадження) якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження (окрім випадків направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби), повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Аналізуючи зазначеніположення чинногозаконодавства,яке діяло під час здійснення виконавчого провадження, слідує, що виконавче провадження підлягає закінченню в разі визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». При цьому знімається арешт, накладений на майно боржника, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження, тобто встановлено обов`язок державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Державним виконавцем у постанові про закінчення виконавчого провадження не зазначено про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до листа від 03.11.2022 року за № 46677 про надання інформації, в якому Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) стосовно надання інформації про стан виконавчого провадження з примусового виконання ВП № 26247819 повідомив, що перевіркою бази даних АСВП встановлено, що станом на 03.11.2022 року вищевказаний виконавчий документ у Відділі на примусовому виконанні не перебуває та в останнє передував у листопаді 2011 року. Додатково повідомляють, що надати більш детальну інформацію що вказаного виконавчого провадження, а також будь-яких інших виконавчих проваджень, які були завершені до 31.12.2017 року включно, не вбачається за можливим, оскільки строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік, а тому здійснити перевірку вищевказаного виконавчого провадження не вбачається можливим.

Спір у справі, виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні ВП № 26247819 на стадії його завершення під час закінчення виконавчого провадження у зв`язку з визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання у листопаді 2011 року.

В інтересах скаржника, адвокатом Працевитим Г.О. направлялась заява про скасування арештів з майна боржника до Шевченківського ВДВС у м. Запоріжжі.

10.08.2022 р. засобами електронного зв`язку на адресу адвоката Працевитого Г.О. надійшов Лист від Шевченківського ВДВС у м. Запоріжжі від 08.08.2022 р. в якому зазначалось, що станом на 08.08.2022 р. виконавчий документ у Відділі на примусовому виконанні не перебуває та в останнє перебував у листопаді 2011 року, проте згідно з Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно арешти з майна боржника не були зняті. Звернувшись до виконавчої служби з проханням щодо зняття арешту з майна боржника, заявнику було відмовлено в зв`язку з тим, що скасування усіх заходів примусового характеру представляється неможливим в зв`язку з знищенням матеріалів виконавчого провадження у зв`язку із закінченням строку зберігання виконавчого провадження.

Спір виник у зв`язку з тим, що на заяву представника скаржника, адвоката Працевитого Г.О. від серпня 2022 року про зняття арешту у зв`язку з виконання виконавчого документу поза межами виконавчого провадження державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника.

Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Подаючи заяву про зняття арешту з майна, представник скаржника вказав, що боржник погасив борг перед особою, яка придбала право вимоги за зобов`язанням, на виконання якого видавався виконавчий документ, у добровільному порядку поза межами виконавчого провадження ВП № 26247819, яке є завершеним та матеріали якого знищено виконавчою службою.

Відповідно до довідки від 20.05.2021 року станом на 20.05.2021 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 16/2007/840/0287/ЮМК від 30.08.2007 рокупогашена в повному обсязі. Зобов`язання за кредитним договором № 16/2007/840/0287/ЮМК від 30.08.2007 року припинені у зв`язку з його повним виконання в добровільному порядку.

ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Skoda, модель Octavia, рік випуску 2001, колір – сірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

Доказів того, що державним виконавцем виносилась постанова про стягнення з боржника виконавчого збору суду не надано, посилання державного виконання на ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року N 1404-VIII та Інструкцію з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року N 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року N 2832/5), зареєстровану в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 р. за N 1302/29432 є необґрунтованим, оскільки в період з 29.04.2011 р. по 01.11.2011 року, вказані державним виконавцем нормативні акти не діяли.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до положень частин 1, 2, 4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на рухоме майно боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні ВП № 26247819, яке є завершеним та матеріали якого знищено виконавчою службою, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку добровільного виконання виконавчого документа після закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з визнанням мирової угоди.

Наявність протягом тривалого часу (більше 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

На підставі зазначеного суд дійшов висновку про те, що незняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право боржника ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна боржника.

Відповідно до частин третьої, восьмої статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Посилання у державного виконавця на несплату боржником виконавчого збору по вказаному виконавчому провадженню, є необґрунтованим, оскільки доказів того, що державним виконавцем виносилась постанова про стягнення з боржника виконавчого збору суду не надано, посилання державного виконання на ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року N 1404-VIII та Інструкцію з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року N 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року N 2832/5), зареєстровану в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 р. за N 1302/29432 є необґрунтованим, оскільки в період з 29.04.2011 р. по 01.11.2011 року, вказані державним виконавцем нормативні акти не діяли.

Крім того, у матеріалах справи відсутні дані, що з метою стягнення виконавчого збору державний виконавець виносив постанову, відкривав виконавче провадження і задля виконання цього виконавчого документа накладав арешт на майно боржника.

Враховуючи добровільне погашення боржником боргу за погодженням з кредитором, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, суд дійшов висновку про визнання бездіяльності виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Такий висновок суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 (провадження № 61-3814св22).

З урахуванням встановлених судом обставин у справі та проаналізованих правових норм та правових висновків Верховного Суду суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

У п. 9 ч.2 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до ч 1 та п. 2 ч. 2 ст. 18 ЗУ Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з положеннями частини 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно доположень частиничетвертої статті59Закону України«Про виконавчепровадження»від 2 червня 2016 року N 1404-VIII (у редакції, чинній на момент, звернення представника скаржника до державного виконавця у серпні 2022 року, виникнення спірних правовідносин) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності – суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну “Укроборонпром”, акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну “Укроборонпром”, державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну “Укроборонпром” або на момент припинення Державного концерну “Укроборонпром” було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України “Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності”, звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

Частиною другою статті 50 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України Про виконавче провадження підлягає примусовому виконанню.

Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Враховуючи добровільне погашення боржником боргу за погодженням з кредитором, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, суд дійшов висновку про визнання бездіяльності виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Представник заявника, в поданій до суду скарзі, просить поновити пропущений з поважних причин строк для подання скарги, обґрунтовуючи тим, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.09.2022 р. в цивільній справі №336/4056/22 було відмовлено в задоволенні скарги у зв`язку із тим, що скаржником не надано жодних документів на підтвердження того, що вона є власником автомобілю, що на вказаний автомобіль було накладено арешт в межах виконавчого провадження з виконання рішення суду від 06.05.2010 року, що боржником повністю виконані зобов`язання з рішенням суду. Тобто судом було роз`яснено право на подання повторної скарги з вказаного питання з належним обґрунтуванням заяви відповідними доказами.

З вказаною ухвалою суду представник заявника був ознайомлений лише 12.10.2022 р. з реєстру судових рішень, в зв`язку з чим заявник має право на подання скарги до 22.10.2022 р.

Станом на сьогодні арешт рухомого майна так і не знятий, а тому порушення інтересів боржника є безстроковим і він має право в будь-який час звернутися до суду з заявою про захист своїх прав.

Відповідно до пункту а) частини 1 статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Відповідно до частини 2 статті 449 ЦПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Суд вважає що наявні всі підстави для поновлення строку звернення до суду зі скаргою, оскільки його пропущено з поважних причин.

Керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст.12, 76-80, 81, 141, 258-261, 447-453, 353 ЦПК України, суд, –

постановив:

Поновити заявнику строк для подання скарги.

Скаргу – задовольнити.

Зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зняти (скасувати) арешт (заборону відчуження) з майна гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме: транспортного засобу, марки Skoda, модель Octavia, рік випуску 2001, колірсірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП № 26247819 від 06.09.2011 року, Державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, виконавчий лист № 2-2008 виданий 01.06.2010 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Дата складання повного судового рішення 24 листопада 2022 року.

Суддя: