Верховним судом відмовлено в задоволенні касаційної скарги Приватбанку по нашому клієнту!

Постанова

Іменем України

27 липня 2022 року

м. Київ

справа № 332/1142/16-ц

провадження № 61-18611св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Ступак О. В., суддів: Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В.В.,

учасникисправи:

позивач -Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Дашковської А. В., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано посиланням на те, що 17 липня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 14.14823, за умовами якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит у розмірі

12 000,00 дол. США до 17 липня 2013 року, а ОСОБА_1 повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у строки та в порядку, встановленими кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,

17 липня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки №14.14823-1, відповідно до якого вона несе солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником основного зобов`язання усім належним йому майном та грошовими коштами у випадку невиконання позичальником його зобов`язань за кредитним договором, поручителі погашають суму кредиту, нараховані проценти та штрафні санкції за несвоєчасне повернення позичальником коштів.

У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, станом на 23 березня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 82 745,66 дол. США, з яких: тіло кредиту – 10 482,08 дол. США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом –

25 421,31 дол. США, заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом – 7279,77 дол. США, пеня – 35 613,11 дол. США, а також штрафи: 9,58 дол. США – фіксована частина, 3 939,81 дол. США – процентна складова.

Посилаючись на наведене, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 82 745,66 дол. США.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня

2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 17 липня

2008 року № 14.14823 у розмірі 78 796,27 доларів США, що еквівалентно

2 056 582, 78 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звернення АТ КБ «ПриватБанк» у 2009 році з позовом до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет застави, який задоволено заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2009 року у справі № 2-1269/2009, перервало перебіг позовної давності. Оскільки отриманих від реалізації заставного майна (автомобілів) грошових коштів виявилося недостатньо для погашення заборгованості за кредитним договором, вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 78 796,27 дол. США, з яких: тіло кредиту – 10 482,08 дол. США, проценти за користування кредитом – 25 421,31 дол. США, комісія за користування кредитом – 7 279,77 дол. США, пеня – 35 613,11 дол. США є законними та обґрунтованими. Суд відмовив у задоволенні вимог банку про стягнення штрафів у загальному розмірі 3 949,39 дол. США, оскільки штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування призведе до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня

2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не врахував, що звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави, банк просив звернути стягнення на майно в рахунок погашення всієї суми заборгованості за кредитним договором, тобто змінив строк виконання зобов`язання. А тому, незважаючи на те, що вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими, у задоволенні позову необхідно відмовити з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявили відповідачі.

Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року касаційну скаргу

АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, постанову Запорізького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення тіла кредиту та пені скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що звертаючись у квітні 2016 року до суду з позовом, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що про порушення свого права дізналося у червні 2015 року після продажу предмета застави, оскільки саме тоді банку стало відомо про недостатність коштів, одержаних від реалізації заставного майна для погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, а отже дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. Під час нового розгляду, апеляційному суду необхідно перевірити доводи АТ КБ «ПриватБанк» щодо поважності причин пропуску позовної давності.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня

2019 року в частині вирішення вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 пені в розмірі 35 613,11 дол. США, та солідарного стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за тілом кредиту в розмірі

10 482, 08 дол. США, пені у розмірі 35 613,11 дол. США скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня

2019 року в частині вирішення вимог АТ КБ «ПриватБанк» про

стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту в розмірі

10 482, 08 дол. США залишено без змін.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядалося.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Згідно з пунктом 6.4. кредитної угоди від 17 липня 2008 року, нарахування неустойки по кожному випадку окремо, здійснюється протягом трьох років з дня, коли останнє зобов`язання повинно було бути виконано позичальником. Пунктом 6.8 договору сторони визначили, що позовна давність за вимогами про стягнення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки – пені та штрафів встановлюється сторонами тривалістю п`ять років. Відхиляючи доводи апеляційної скарги

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про неврахування судом першої інстанції того, що АТ КБ «ПриватБанк» пропустило строк звернення до суду за захистом порушеного права, апеляційний суд зазначив, що такі аргументи заявника є необґрунтованими, оскільки банк дізнався про порушення свого права у червні 2015 року, а з позовом звернувся у квітні 2016 року, а тому суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10 482, 08 доларів США.

Разом з тим, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції в частині задоволення вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення неустойки (пені), оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Звернувшись до суду з позовом у травні 2009 року про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, банк скористався правом дострокового повернення кредиту. Згідно з розрахунком заборгованості, неустойка (пеня) у розмірі

35 613,11 дол. США нарахована за період з 12 травня 2009 року

до 23 березня 2016 року, проте право позивача нараховувати передбачену договором неустойку припинилось з 05 травня 2009 року у зв`язку з пред`явленням вимоги про дострокове повернення кредиту, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в задоволенні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги АТ КБ ПриватБанк про стягнення солідарно з ОСОБА_2 заборгованості, суд першої інстанції не врахував, що банк звернувся з вимогою до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором після спливу шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання, а тому відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука вважається припиненою, що є підставою для відмови у задоволенні позову до поручителя.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

АТ КБ «ПриватБанк» на постанову Запорізького апеляційного суду

від 26 жовтня 2021 року, у якій заявник просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 пені у розмірі

7 475,03 доларів США, та залишити в силі в цій часині рішення суду першої інстанції, в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає:

1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України – неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі

№ 6-1080цс15, від 15 травня 2017 року у справі № 6-211цс17, та постановах Великої Палати Верховного Суду Верховного Суду 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц, та постановах Верховного Суду від 05 травня 2018 року у справі

№ 279/8730/15-ц, від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16,

від 06 листопада 2019 року у справі № 755/15219/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 467/395/16-ц.

2) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України – суд не дослідив зібрані у справі докази).

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення пені, апеляційний суд належно не дослідив умови кредитного договору від 17 липня 2008 року

№ 14.14823, не звернув увагу, що пунктом 6.4 договору, передбачено нарахування неустойки протягом трьох років з дня коли відповідне зобов`язання повинно було бути виконано та дійшов помилкового висновку про пропуск банком позовної давності, оскільки згідно з пунктом 6.8 кредитного договору позовна давність для вимог про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки – пені, штрафів встановлена сторонами тривалістю в п`ять років. Ураховуючи, що перебіг позовної давності розпочався після того як банку стало відомо про недостатність грошових коштів, отриманих від реалізації заставного майна (10 липня 2014 року та 22 червня 2015 року) на погашення заборгованості ОСОБА_1 , звернення АТ КБ «ПриватБанк» із зазначеним позовом до суду в квітні 2016 року, відбулося в межах позовної давності.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніхінстанцій установлено,що 17 липня 2008 року між

АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір

№ 14.14823, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 12 000,00 дол. США до 17 липня 2013 року, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,

17 липня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 14.14823-1, згідно з яким вона несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком у випадку невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором; поручителі погашають суму кредиту, нараховані проценти та штрафні санкції за несвоєчасне повернення позичальником коштів.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя

від 11 вересня 2009 року у справі № 2-1269/2009, позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави задоволено. Передано в заклад ЗАТ КБ «ПриватБанк» шляхом вилучeння у ОСОБА_1 належне йому на праві власності заставне майно, а саме: автомобіль МАЗ (модель: 64229 рік випуску: 1992 тип ТЗ: вантажний сідловин тягач № кузова/шасі: НОМЕР_1 реєстраційний номер: НОМЕР_2 ); автомобіль МАЗ (модель: 93866 рік випуску: 1994 тип ТЗ: напівпричіп бортовий тентовий № кузова/шасі: НОМЕР_3 реєстраційний номер: НОМЕР_4 ).

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором

від 17 липня 2008 року № 14.14823 звернуто стягнення на вказані транспортні засоби шляхом продажу їх конкретному покупцю, з правом укладання АТ КБ «ПриватБанк» договору купівлі-продажу заставного майна від імені ОСОБА_1 .

Зазначеним судовим рішенням установлено, що станом на 06 травня

2009 року заборгованість позичальника за кредитним договором становила 12 643,73 дол. США, із яких: 11 131, 81 доларів США – тіло кредиту, 781,12 дол. США проценти за користування кредитом,

92,70 дол. США – заборгованість по сплаті комісії, 5,10 дол. США – пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання, 633, 01 дол. США – штрафи.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2013 року у справі № 202/27739/13-ц, позов АТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області про звернення стягнення задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 17 липня 2008 року № 14.14823, яка станом на 28 травня 2013 року складала 40 647,74 дол. США, з яких 11 131,81 дол. США – тіло кредиту; 13 054,78 дол. США – заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; 7 020,71 дол. США – заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом; 7 475,03 дол. США – пеня;

31,29 дол. США – штраф (фіксована частина), 1 934,12 дол. США – штраф (процента складова), звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль МАЗ (модель: 64229 рік випуску: 1992 тип ТЗ: вантажний сідловин тягач

№ кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 ); автомобіль МАЗ (модель: 93866 рік випуску: 1994 тип ТЗ: напівпричіп бортовий тентовий № кузова/шасі: НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_4 ) з правом їх продажу АТ КБ «ПриватБанк», з укладанням договору купівлі-продажу цих автомобілів будь-яким способом з іншою особою від імені ОСОБА_1 .

Відповідно до наданогоАТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості, станом на 23 березня 2016 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 82 745,66 доларів США, з яких: тіло кредиту – 10 482,08 дол. США, заборгованість зі сплати процентів-

25 421,31 дол. США, заборгованість зі сплати комісії – 7 279,77 дол. США, пеня- 35 613,11 дол. США; штрафи: 9,58 дол. США – штраф (фіксована частина), 3 939,81 дол. США – штраф (процентна складова).

Позиція Верховного Суду та нормативно-правовеобгрунтування

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 591 ЦК України, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 24 Закону України «Про заставу» у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 викладено правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Установивши, що суми, вирученої від продажу предмета застави недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що у позивача на підставі положень статті 591 ЦК України, статті 24 Закону України «Про заставу» виникло право на стягнення залишку боргу за кредитним договором.

Пред`явленням вимоги до позичальника у 2009 році про звернення стягнення на заставне майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, нарахованої в порядку застосування частини другої статті 1050 ЦК України, строк виконання зобов`язання для позичальника настав.

Застосувавши правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, апеляційної суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені за період з 12 травня 2009 року до 23 березня 2016 року, тобто після спливу строку кредитування (05 травня 2009 року) у сумі 35 613,11 дол. США суперечить наведеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12-ц, а також у постановах від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15 та висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 є необґрунтованими, оскільки у вказаних висновках наведені загальні положення застосування статей 598, 599, 601, 604 – 609 ЦК України, що регулюють припинення зобов`язання, а не щодо права банку на нарахування пені після закінчення строку кредитування.

Посилаючись на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц та від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, заявник виокремив лише цитату з вказаних постанов щодозастосування загальних положень статей 549 – 551, 611 ЦК України, якими визначені поняття та предмет неустойки (штрафу, пені), підстав виникнення права на неустойку, правових наслідків порушення зобов`язання та періоду нарахування пені. Натомість, апеляційний суд правильно урахував як зазначені висновки, так і висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у вказаних постановах щодо відсутності у кредитодавця права нараховувати передбачену договором пеню після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі

№ 755/15219/15-ц, суд касаційної інстанції направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив про неврахування судами того, що умовами кредитного договору передбачено, що нарахування неустойки за цим договором здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно було бути виконане відповідною стороною. З урахуванням зміни банком строку виконання основного зобов`язання та умов кредитного договору щодо нарахування неустойки за цим договором протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно було бути виконане боржником, банк мав право нараховувати пеню передбачену договором у валюті кредиту в межах строку та три роки з дня виникнення основного зобов`язання з дострокового повернення кредиту. Отже у вказаній справі суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд, не зробив власний остаточний висновок щодо права кредитодавця нараховувати передбачену договором пеню у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а вказав на необхідність перевірки судом апеляційної інстанції умов кредитного договору.

Натомість, у подібних правовідносинах Верховний Суд у постановах

від 20 березня 2019 року у справі №648/3491/15-ц та від 17 березня

2021 року у справі № 133/474/15-ц, суд касаційної інстанції, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц про те, що права кредитодавця нараховувати передбачену договором проценти та пеню припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінено кредитором. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави на предмет застави заборгованість за кредитним договором вказана в повному обсязі, кредитор має право на отриманння належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Аналізуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не суперечать наведеним вище висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилався заявник у касаційній скарзі, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені за неналежне виконання умов кредитного договору, нарахованої після закінчення строку кредитування.

Посилання АТ «ПриватБанк» на неврахування апеляційним судом рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня

2013 року у справі №202/27739/13-ц, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 , у тому числі пені в розмірі 7 475,03 дол. США звернено стягнення на заставне майно, не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо відсутності укредитодавця права нараховувати передбачену договором пеню у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова Запорізького апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року, у оскаржуваній частині, ухвалена з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому відсутні підстави для задоволеннякасаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк».

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко