До нас часто звертаються клієнти з наступною проблемою: колись у відношенні клієнта були відкриті виконавчі провадження, їх могло бути декілька.

Згодом клієнт погашав заборгованість перед кредитором, отримував про це докази, які надавалися виконавцеві. Проте виконавець часто відмовляє в знятті арештів з майна боржника з причин того, що або це не передбачено законом або матеріали виконавчого провадження знищені. З цією проблемою виконавець направляв клієнта до суду – подавати позов.

Проте подання позову вимагає по-перше оплати судового збору, по-друге строк розгляду судом позовів є більшим від скарг.

В зв’язку з цим більш оптимальним є в такому випадку подання саме скарг на бездіяльність державного або приватного виконавця.

Вказану позицію також нещодавно підтримав і Вреховний суд:

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 висловився щодо захисту прав боржника у виконавчому провадженні в разі повного виконання рішення суду.

Суть справи: на майно особи, яка була боржником у виконавчих провадженнях, з метою забезпечення виконання виконавчого документу державний виконавець у 2012 та 2015 роках наклав арешт. В подальшому виконавчі провадження були завершені шляхом повернення виконавчих документів стягувачу, матеріали виконавчих проваджень знищено.

У 2021 році арешт майна залишається чинним, оскільки виконавець не відреагував на прохання власника майна його зняти попри повідомлення колишнього боржника та правонаступника стягувача про виконання виконавчого документу поза межами виконавчого провадження.

Суди попередніх інстанцій ухвалили протилежні судові рішення за заявою особи визнати незаконною бездіяльність виконавця та зобов’язати його зняти арешт з майна.

Розглядаючи цю справу, Верховний Суд відповів на таке ключове питання: чи є виправданим втручання у право особи на мирне володіння майном збереження протягом тривалого часу арешту належного їй майна за відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача.

Аналіз норм Закону України “Про виконавче провадження” щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України “Про виконавче провадження” підлягає примусовому виконанню.

Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов’язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

У справі, що переглядається, встановлено, що після повернення бланку виконавчого документа про стягнення з боржника кредитної заборгованості особа, яка придбала право вимоги підтвердила повне виконання зобов’язань за кредитним договором та не заперечувала проти зняття арешту із майна боржника.

Позиція Верховного Суду

Законом України “Про виконавче провадження” не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв’язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно боржника, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку добровільного виконання виконавчого документа після повернення його стягувачу.

При цьому суд апеляційної інстанції підставно врахував те, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

На підставі зазначеного колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що незняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право підлягає захисту шляхом зобов’язання ДВС зняти арешт з майна боржника.

This entry was posted in Без категорії. Bookmark the permalink.