Повернули клієнту квартиру, яку банк ПУМБ незаконно забрав через ручного “державного” реєстратора!

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 310/2400/18 Головуючий у 1-й інстанції Дубровська Н.М.

Номер провадження 22-ц/778/2454/18 Суддя-доповідач Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Дашковської А.В.,

Кримської О.М.,

за участю секретаря Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк»на ухвалу судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного реєстратора Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Севастьянової Вікторії Віталіївни, Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», треті особи – ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, про визнання дій державного реєстратора незаконними,-

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Державного реєстратора Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Севастьянової В.В., Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» (далі ПАТ «ПУМБ»), треті особи – ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, про визнання дій державного реєстратора незаконними.

В обґрунтування позову зазначила, що їй на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, посвідченого приватним нотаріусом Бердянського МНО Запорізької області Чуєвою Т.Т. зареєстрований в реєстрі за №1948, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 01.07.2008 р. за №293119.

01.07.2008 р. між ОСОБА_3 та ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» (далі – ПАТ «ПУМБ») було укладено кредитний договір №6543431, за умовами якого позичальником було отримано кредит в розмірі 51000,00 дол. США для забезпечення можливості купівлі вищезазначеної квартири. При цьому позичальником було сплачено 15 000,00 дол. США власних коштів, а 51000,00 дол. США були взяті в кредит.

В той же день, 01.07.2008 р. між позичальником та банком було укладено договір іпотеки №6543811, з метою забезпечення виконання зобов’язань вищезазначеного кредитного договору, за умовами якого ОСОБА_3 передала банку в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

20.01.2016 р. приватним нотаріусом Київської МНО Чуловським В.А. було вчинено виконавчий напис №560 в якому він пропонував стягнути з Боржника за кредитним договором ОСОБА_3 суми заборгованості за кредитним договором.

01.11.2016 р. рішенням Бердянського міськрайонного суду у справі №310/2806/16-ц було визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №560 від 20.01.2016р. вчинений приватним нотаріусом Київської МНО Чуловським В.А.

30.03.2018 року ОСОБА_3 було отримання витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно №119105454, якого було встановлено наступні факти: 20.03.2018 р. державним реєстратором Запорізької області філії КП «Центр державної реєстрації» Севатьяновою Вікторією Віталіївною було внесено зміни до реєстру прав власності, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40284018 від 23.03.2018р., здійснене державним реєстратором Севастьяновою В.В., на підставі якого власником квартири позивача було внесено ПАТ «ПУМБ». Рішення про зміну власника квартири на ПАТ «ПУМБ» було прийнято держаним реєстратором на підставі договору іпотеки серія та номер:6543811, виданий 01.07.2008р. видавник: ПН БМНО Чуєва Т.Т.

На підставі викладеного ОСОБА_3 була вимушена звернутися до суду із позовом до Державного реєстратора Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Севастьянової В.В., Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» (далі ПАТ «ПУМБ»), треті особи – ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, про визнання дій державного реєстратора незаконними.

Одночасно з пред’явленням позову 13 квітня 2018 року ОСОБА_3 подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2, реєстраційний номер об’єкту нерухомого майна 1514539423104, яка належить ПАТ «ПУМБ» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40284018 від 23 березня 2018 року вчинене Державним реєстратором Запорізької обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Севастьяновою В.В.

Заява мотивована тим, що 20 березня 2018 року державним реєстратором Запорізької обласної філії КП “Центр державної реєстрації” Севастьяновою В.В. було внесено зміни до реєстру прав власності, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40284018 від 23 березня 2018 року, на підставі якого власником квартири позивача ОСОБА_3 було внесено ПАТ “ПУМБ”.

Рішення про зміну власника на банк було прийнято державним реєстратором на підставі договору іпотеки, серія та номер: 6543811, виданий 01 липня 2008 року, видавник: ПН БМНО Чуєва Т.Т.

Оскільки державна реєстрація речових прав була вчинена із порушенням Закону Україну “Про мораторій стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті”, Закону України “Про охорону дитинства”, Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р„ Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, ст. 35 Закону України “Про іпотеку”, перехід речових прав на майно є незаконним.

Вказані дії державного реєстратора порушують права позивача та свідчать про можливість реальної утрати майна у зв’язку з його реалізацією ПАТ «ПУМБ» третім особам, що може в майбутньому реально ускладнити виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Ухвалою судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на нерухоме майно розташоване за адресою: АДРЕСА_3, реєстраційний номер об’єкту нерухомого майна 1514539423104 яке належить ПАТ «ПУМБ» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40284018 від 23.03.2018 року вчинене Держаним реєстратором Запорізької обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Севастьяновою В.В.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою судді, ПАТ «ПУМБ» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу судді скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи заяву щодо забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява є обґрунтованою та невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Виходячи зі змісту ст.ст. 149-151 ЦПК України забезпечення позову слід розуміти як вжиття судом заходів для охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання можливого прийнятого за його позовом позитивного рішення.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов’язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому, відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року № 9 “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову”, під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, якігарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується й апеляційний суд, встановив, що між сторонами виник спір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, реєстраційний номер об’єкту нерухомого майна 1514539423104, яка належала на праві власності ОСОБА_3. На її думку, реєстрація квартири за ПАТ «ПУМБ» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та іх обтяжень, індексний номер 40284018 від 23.03 2018 року вчинене Держаним реєстратором Запорізької області філії КП «Центр державної реєстрації» Севастьяновою В.В. незаконно, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви, оскільки невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом зроблена не об’єктивна оцінка обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, не додержано балансу щодо інтересів сторін у справі, колегія суддів вважає неприйнятним.

Таким чином колегія суддів вважає що позивачем надано належні докази існування реального ризику того, що відповідач ПАТ «ПУМБ» може реалізувати вказане майно на користь третіх осіб, що може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду.

.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України” зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справіефективний засіб – це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов’язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов’язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема – через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема, і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Разом із тим, у постанові Верховного суду України від 25.05.2016 року зазначено, що забезпечення позову по суті – це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року № 9 “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову” (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду № 2 від 12.06.2009) визначено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

З мотивів, викладених вище, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції вжито заходів забезпечення позову з дотриманням вимог ЦПК України, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк»залишити без задоволення.

Ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 27.08.2018 року.

Головуючий

судді: