Виграно справу з банком ПУМБ. Повернули квартиру власнику-позичальнику!

Справа № 310/2400/18

2/310/119/19

РІШЕННЯ

Іменем України

11 липня 2019 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді Дубровської Н.М.,

за участі секретаря судового засідання – Гоноболіної О.І.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – Працевитого Г.О. ,

представника відповідача – Панченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Центр державної реєстрації», Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради про визнання дій державного реєстратора незаконними,

ВСТАНОВИВ:

13 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Державного реєстратора Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» ОСОБА_11, ПАТ «Перший Український міжнародний банк» ( далі ПАТ «ПУМБ»), треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання дій державного реєстратора незаконними.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року було відкрито провадження у справі. Беручи до уваги те, що вирішення спору безпосередньо впливатиме на інтереси неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , судом залучено до участі у справі орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ( а.с 38).

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року накладено арешт на нерухоме майно розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 39).

16 травня 2018 р. до суду надійшло клопотання ПАТ «ПУМБ» про застосування зустрічного забезпечення шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у сумі 29342,79 грн. (а.с. 72, 73).

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21травня 2018 року в задоволені клопотання було відмовлено (а.с. 84).

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 червня 2018 року уточнена позовна заява ОСОБА_1 прийнята до провадження та у справі призначено підготовче судове засідання (а.с. 140).

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 липня 2018 року підготовче провадження закрито (а.с. 154-155).

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області 17 квітня 2019 року до участі у цивільній справі залучений правонаступник відповідача Акціонерне товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (а.с. 75).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що їй на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , посвідченого приватним нотаріусом Бердянського МНО Запорізької області Чуєвою Т.Т., зареєстрований в реєстрі за №1948, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 01 липня 2008 р. за № 2993119. У вказаній квартирі крім неї також проживають та зареєстровані її чоловік ОСОБА_3 , неповнолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2

01 липня 2008 р. між ОСОБА_1 та ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» був укладений кредитний договір № 6543431, за умовами якого позичальником було отримано кредит в розмірі 51 000,00 дол. США для забезпечення можливості купівлі вищезазначеної квартири. При цьому позичальником за купівлю квартири було сплачено 15 000,00 США власних коштів, 51 000,00 дол. США були взяті в кредит. В той же день, 01 липня 2008 р. між позичальником та банком було укладено договір іпотеки №6543811, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

12 січня 2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., було вчинено виконавчий напис № 560 в якому запропоновано стягнути з боржника ОСОБА_1 за кредитним договором суму заборгованості. Вказаний виконавчий напис, згідно рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 листопада 2016 р. у справі №310/2806/16-ц, визнаний таким, що не підлягає виконанню. Підставою скасування виконавчого напису нотаріуса, зокрема, стала та обставина, що ОСОБА_1 не була погоджена з сумою заборгованості за кредитним договором та заперечувала проти позасудового задоволення вимог банку. Наведене рішення набрало законної сили 23 січня 2017 року.

Наприкінці березня 2018 р. з реєстру прав власності Позивачу стало відомо про те, що ПАТ “ПУМБ” набуло право власності на її квартиру в порядку Закону України «Про іпотеку», шляхом звернення до державного реєстратора.

30 березня 2018 р. позивачем було отримано витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно №119105454, з якого встановлено, що 20 березня 2018 р. державним реєстратором Запорізької обласної філії КП «Центр державної реєстрації» ОСОБА_11 внесено зміни до реєстру прав власності, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40284018 від 23 березня 2018р. та зареєстровано право власності на квартиру за ПАТ “ПУМБ”.

Позивач вважає, що дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про зміну власника предмета іпотеки були вчинені з порушенням вимог ст.ст.10, 18, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, а саме, для державної реєстрації прав, іпотекодержателем не були надані державному реєстратору оригінали правовстановлюючого документу – договору купівлі-продажу спірної квартири. Також позивач посилається на порушення реєстратором вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а також вимог Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р.

Позивач ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40284018 від 23 березня 2018р. 15:18:05, державну реєстрацію прав власності від 20 березня 2018р. 17:36:59, номер запису про право власності: 25398078, внесені державним реєстратором Запорізької обласної філії комунального підприємства “Центр державної реєстрації” ОСОБА_11 про реєстрацію за Публічним акціонерним товариством “Перший Український Міжнародний банк” права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Відповідач в особі КП «Центр державної реєстрації» відзиву на позов, документів, на підставі яких було ухвалено рішення державного реєстратора не подав, з інформаційних листів вбачається прохання вирішити спір без участі представника, ухваливши рішення на розсуд суду з огляду на те, що державний реєстратор ОСОБА_11 звільнена 04 липня 2018 року на підставі наказу № 197-к від 04 липня 2018 року, Запорізька обласна філія КП «Центр державної реєстрації» ліквідована наказом № 41 від 13 листопада 2018 року (а.с. 248, 240).

Представником АТ «ПУМБ» Панченко О.О. подано відзив на позовну заяву в якому вона вважає вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і зазначає, що ПАТ «ПУМБ» відповідно до норм Закону України «Про іпотеку» та умовам договору іпотеки звернуто стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі застереження в договорі іпотеки відповідно до умов ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку». Факт наявності прострочення виконання кредитного зобов`язання Позивачки підтверджується рішеннями Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 липня 2016 у справі № 310/11180/15-ц, за яким з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором, та рішенням від 25 січня 2016 у справі № 310/11182/15, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 17 березня 2016, згідно з якими було звернуто стягнення на квартиру, яка передана в іпотеку. Також відповідач вважає, що на спірні правовідносини не розповсюджується Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) відбулася не у примусовому, а у договірному порядку, на підставі застереження, яке міститься у договорі іпотеки. Представник відповідача зазначає, що банком не були порушені вимоги Закону України «Про охорону дитинства» та Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р., оскільки законодавством не встановлено будь-яких заборон та обмежень переходу права власності на нерухоме майно, якщо така зміна власника здійснюється без укладання відповідного договору. Перехід права власності на житло не порушує прав осіб, у тому числі дітей, які у ньому проживають. На момент укладення договору іпотеки у квартирі, яка передавалася в іпотеку, малолітні та неповнолітні діти не проживали, що підтверджується абз. 3 п. 1.2.1.1. договору іпотеки. Треті особи були зареєстровані в квартирі без письмового погодження з іпотекодержателем. Посилання позивача на ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» вважає безпідставними. Просили в задоволенні позову відмовити.

Належним чином повідомлений представник третьої особи – Органу опіки та піклування у судове засідання призначене на 11 липня 2019 року не прибув, разом з тим матеріали справи містять заяву , що надійшла на адресу суду 06 травня 2019 року про розгляд справи без участі представника та з врахуванням висновку № 01-1110/47-01 від 25 квітня 2019 року. (а.с. 84 т. ІІ).

Вислухавши пояснення учасників справи, оцінивши надані суду докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 01 липня 2008 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є АТ «Перший Український Міжнародний Банк» ( далі АТ «ПУМБ»), і ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 6543431, за умовами якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 51 000, 00 доларів США, зі сплатою 13,99% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту 01 липня 2028 року. (а.с.21-25 т.1)

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

01 липня 2008 року 2008 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк» і ОСОБА_1 1 укладено договір іпотеки № 6543811, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Чуєвою Т.Т. (а.с.11-18 т.1), за умовами якого у забезпечення виконання зобов`язань по договору № 6543431 від 01 липня 2008 року позивачем передано банку придбану нею за договором купівлі-продажу від 01 липня 2008 року, у тому числі і за кредитні кошти банку, трикімнатну квартиру розташовану у АДРЕСА_1 , загальною площею 67,8 кв.м., жилою площею 39,8 кв.м.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека – вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Судом встановлено, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 листопада 2016 року виконавчий напис № 560 від 12 січня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. на користь ПАТ «ПУМБ» з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 6543432 від 01 липня 2008 року та витрат на здійснення виконавчого напису в розмірі 743 799, 20 грн. визнаний таким, що не підлягає виконанню. Наведеним рішенням, що набрало законної сили 23 лютого 2017 року, встановлено, що нотаріус не пересвідчився у безспірності суми заборгованості. (а.с.29-32 т.1).

Відповідно до ч.1 ст.12 ЗУ «Про іпотеку» ( в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

За змістом ч.1,ч.3 ст.33 ЗУ «Про іпотеку» уразі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч.1, ч.2 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

За приписами ст.37 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Відповідно до п. 3.1.1. Договору іпотеки № 6543811 від 01 липня 2008 року, іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його призначення з урахуванням обмежень, що встановлені чинним законодавством України та цим договором.

Згідно п. 4.2 договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним з таких способів за вибором іпотекодержателя: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим Договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя. Визначені цим Договором способи звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджають іпотекодержателю застосувати інші способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені чинним законодавством України та/або письмовою домовленістю сторін. У разі, якщо визначені цим Договором та/або чинним законодавством заходи позасудового врегулювання з будь-яких причин не призвели до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі, іпотекодержатель вправі в будь-який час припинити процедуру позасудового врегулювання та звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса чи за рішенням суду (за вибором іпотекодержателя).

Згідно п. 4.7.1, 4.7.2 Договору іпотеки, у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. В зазначеному повідомленні має міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки,ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, суть та розмір вимог за основним зобов`язанням та вимог щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, передбачених цим Договором, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Разом з цим, банк 05 вересня 2016 року склав письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання за вих. № 2754, яка містить відомості про прострочену заборгованість по поверненню кредиту станом на 05 вересня 2016 року в сумі 12128,33 дол. США, по поверненню кредиту, загальну заборгованість в розмірі 34374,14 дол. США, вимогу про усунення порушення зобов`язання в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, а також попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки (прийняття предмету іпотеки у свою власність) у разі невиконання законних вимог банку та вимогу про виселення (а.с.95 т.1).

Таким чином, всупереч умовам договору, а саме п. 4.7.1 договору іпотеки, у вимозі не було зазначено ціну, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя.

Неповідомлення боржника про ціну, за якою майно набувається у власність, позбавляє його можливості оспорити її у разі незгоди, позабавляє боржника, гарантій, встановлених ст. 37 Закону України «Про іпотеку», а також підтвердження того, в якій частині борг вважається погашеним, адже звернення стягнення на майно не припиняє кредитних відносин і не позбавляє кредитора права подальшого стягнення.

У разі звернення на предмет іпотеки у судовому порядку боржник не позбавлений можливості перевірки дотримання прав під час відповідних процедур, в той час як при позасудовому порядку саме дотримання процедури попередження у вимозі є гарантією не порушення його прав, а тому невідповідність вимоги про усунення порушення умовам договору є істотним порушенням, яке впливає на обсяг прав позивача, який має право знати про ціну майна, за яку воно набувається у власність.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 23 березня 2018 року державним реєстратором ОСОБА_11 було прийнято рішення про проведення державної реєстрації права власності на зазначену вище квартиру за ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна ( а.с.26 т.1).

Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV (надалі – Закон №1952-IV) в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їхні посадові й службові особи повинні діяти порядком та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації, відповідно до ч. 4 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Порядок проведення державної реєстрації прав встановлений у статті 18 Закону №1952-IV.

Згідно із ч. 2 ст. 18 цього Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 1127 від 25 грудня 2015 року для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Відповідно до ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, під час проведення державної реєстрації прав, здійснює зокрема такі обов`язки :

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Постановою Великої палати Верховного суду від 20 березня 2019 р. №306/2053/16-ц викладено правовий висновок щодо застосування матеріальних норм права при зверненні стягнення на майно іпотекодавця в позасудовому порядку, а саме зазначено, що в разі звернення стягнення кредитором на предмет іпотеки в позасудовому порядку, шляхом набуття на нього права власності, слід встановити наявність в матеріалах реєстраційної справи письмової вимоги від іпотекодержателя з доказами її вручення Іпотекодавцю. Також, інформація про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, повинна погоджуватися з Іпотекодержателем, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.

Запитувані копії з реєстраційної справи дослідити не представилося можливим з огляду на те, що згідно відповіді Запорізької обласної філії КП «Центр державної реєстрації» за № 357 від 13 вересня 2018 року враховуючи вимоги Порядку формування та зберігання реєстраційних справ, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 листопада 2016 року № 3267/5 «Про затвердження Порядку формування та зберігання реєстраційних справ» державні реєстратори Підприємства після здійснення правочину передають реєстраційні справи за актами та описами до архівів територіальних органів місцевого самоврядування для подальшого довготривалого зберігання. Реєстраційні справи сформовані державним реєстратором Запорізької облавної філії КП «Центр державної реєстрації» ОСОБА_11 та передані на подальше довготривале зберігання в архів Бердянської міської ради. (а.с.194 т.1).

За клопотанням представника позивача адвоката Працевитого Г.О. від 26 вересня 2018 року ( а.с. 203 т. 1), ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 жовтня 2018 року Архівний відділ Бердянської міської ради Запорізької області зобов`язано в строк до 22 листопада 2018 року надати копії документів, які знаходяться в матеріалах реєстраційної справи на підставі яких було прийнято рішення № 0284018 від 23 березня 2018 року про реєстрацію за ПАТ «ПУМБ» права власності на квартиру АДРЕСА_1 . (а.с. 206 т.1). Згідно відповіді архівного відділу за № 6-02/2123 від 12 листопада 2018 року, запитувана реєстраційна справа на зберігання не надходила (а.с. 227 т. 1).

Згідно відповіді Архівного відділу Бердянської міської ради Запорізької області за № 6-02/2274 від 06.12.2018 року, електронні реєстраційні справи на квартиру, копії електронних реєстраційних справ на квартиру на зберігання до архівного відділу не надходили (а.с. 238 т. 1).

Представник ПАТ “ПУМБ” надав суду копію поштового повідомлення №70008 00387326 (а.с. 96 т. 1), яким підтверджується на думку відповідача, факт вручення ОСОБА_1 вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки від 05 вересня 2016 р. № 2754. Суд критично ставиться до наведеного доказу, оскільки поштове повідомлення не містить належного та допустимого доказу того, що саме вимога №2754 знаходилася в поштовому конверті та була отримана позивачем. В судовому засіданні ОСОБА_1 зазначила, що в зв`язку з судовими процесами з ПАТ «ПУМБ» неодноразово отримувала різні листи, пропозиції або вимоги банку щодо виконання кредитного договору, проте вимогу №2754 не отримувала. Інших доказів вручення вимоги – опису вкладення до листа, або розписки представник ПАТ “ПУМБ” не надав.

Доводи представника ПАТ «Перший Український міжнародний Банк» про те, що оцінка майна існувала на час реєстрації права власності, але не передбачена як обов`язкова умова набуття майна у власність, до уваги судом не приймається, оскільки в матеріалах справи міститься відповідь Фонду державного майна України від 23 жовтня 2018 р. №10-58-21533 щодо не внесення до єдиної бази даних звітів про оцінку звіту про квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 219 т.1).

Посилання представника банку на звіт про оцінку від 19 березня 2018 р. суд відхиляє, оскільки не можливо перевірити дату вказаного звіту через відсутність інформації щодо нього в єдиному державному реєстрі звітів, порядок ведення якого передбачено Постановою Кабінету міністрів України від 04 березня 2013 р. №231 «Деякі питання проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства».

Таким чином, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав державний реєстратор, в порушення вимог ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не перевірив подані йому документи на відповідність їх змісту умовам іпотечного договору, а саме п. 4.7.1 і ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Також суд звертає увагу на те, що відповідачем в особі КП «Центр державної реєстрації» не було надано суду копій документів, на підставі яких реєстратором приймалося оскаржуване рішення. Запити суду, які було направлено КП «Центр державної реєстрації» та до Бердянського міського архіву не виконані в зв`язку з відсутністю матеріалів (письмових або електронних копій) реєстраційної справи.

Щодо недотримання державним реєстратором вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиті в іноземній валюті”, то суд приходить до такого.

Конституційний Суд України, зокрема у своєму рішенні N 7-рп/2013 від 11.07.2013 року, зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН “Керівні принципи для захисту інтересів споживачів” від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Споживач – фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов`язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб`єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах. У зв`язку з фінансовими кризами, які мали місце в України в останні роки, держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, зокрема щодо стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою, зокрема шляхом прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” (Закон N 1304-VII).

Згідно з п.1 цього Закону протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу”» та/або предметом іпотеки, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

– таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

– загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Представник банку вважає, що дія цього Закону не розповсюджується на правовідносини, які виникли між сторонами, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) відбулося не у примусовому, а у договірному порядку, на підставі застереження, яке міститься у договорі іпотеки, а тому згода власника на його відчуження не потрібна.

Постановою Верховного суду від 31 жовтня 2018 р. № 465/1310/17 зазначається правовий висновок, згідно якого: «Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна. Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна. Таким чином дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке забезпеченням за валютними кредитами розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення.»

Доказів того, що ОСОБА_1 надавала згоду банку на звернення стягнення на її квартиру в матеріалах справи відсутні, натомість, позивачем суду надані докази та пояснення того, що такої згоди вона не надавала.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, її загальна площа становить 67,8 кв.м., вона є єдиним місцем проживання позичальника ОСОБА_1 і членів її сім`ї ї до складу якої входить чоловік ОСОБА_3 , неповнолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10 т. 1).

Суд критично ставиться до твердження представника банку щодо неможливості застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно тощо, наявна інформація про належну позивачу 1/4 частки нерухомого майна, житлової квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , з огляду на наступне: по – перше, спірне нерухоме майно прийнято на баланс банку 23 березня 2018 року внаслідок внесення змін до реєстру прав власності, вчинених державним реєстратором Запорізької обласної філії КП «Центр державної реєстрації», ОСОБА_11 , по – друге, частка нерухомого майна, на яке банк посилається була відчужена у наслідок укладання 22 січня 2015 року договору дарування 1/4 частки квартири між дарувальником ОСОБА_1 та обдарованою ОСОБА_12 . Факт відчуження майна додатково підтверджується Витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, сформований державним нотаріусом Бердянської державної нотаріальної контори, Тищук Н.Ю. та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ( а.с. 66- 70 т. 2).

Виходячи з викладеного, на час звернення стягнення на предмет іпотеки 23 березня 2018 року, спірна квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 була єдиним житлом для позивача її родини..

Щодо порушення відповідачами вимог Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р., суд зазначає про наступне.

Згідно ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

На час реєстрації за банком права власності на спірну квартиру – предмет іпотеки, в цій квартирі також були зареєстровані і постійно мешкали неповнолітні: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 – донька позивачки; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 – син позивача.

Статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» зазначається, що діти – члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно статті 16 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р., ратифікованою постановою Верховної ради УРСР від 27 лютого 1991 р., жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей” держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

За висновком Органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради № 01-1110/47-1 від 25 квітня 2019 року, внесення змін до реєстру прав власності, вчинене державним реєстратором на користь банку вчинено незаконно без згоди з органом опіки та піклування, незважаючи на те, що право користування в спірній квартирі мають неповнолітня дитина та малолітня дитина, що призвело до порушення майнових прав останніх для яких дане житло є єдиним місцем проживання. (а.с.85-86 т. 2).

Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами позивача, що при вчиненні дій щодо зміни власника квартири, права проживання на яку мали діти, відповідачі повинні були попередньо отримати на такі дії відповідний дозвіл органу опіки та піклування, в порядку ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей». Матеріали справи такий висновок не містять, відповідно дії державного реєстратора про реєстрацію за ПАТ «ПУМБ» права власності на спірну квартиру є незаконними.

З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що і банком і державним реєстратором не було дотримано вимог договору іпотеки та норм чинного законодавства України при зверненні стягнення на предмет іпотеки та реєстрації права власності, а саме ст. 37 Закону України, п.4.7.1 договору іпотеки від 01 липня 2008 року, ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Крім того, звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 158, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Центр державної реєстрації», Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради про визнання дій державного реєстратора незаконними – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40284018 від 23.03.2018 15:18:05, державну реєстрацію прав власності від 20.03.2018 17:36:59, номер запису про право власності:25398078, внесені державним реєстратором Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» ОСОБА_11 про реєстрацію за Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , на праві приватної власності.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 22 липня 2019 року.

Суддя Н. М. Дубровська