Визнали відповідача, який не проживає в квартирі та не утримує її – таким що втратив право користування нею!

Дата документу 26.08.2021

Справа № 334/2757/21

Провадження № 2/334/2500/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

26 серпня 2021 місто Запоріжжя

Ленінський районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючогосудді Коломаренко К.А.при секретарі Фарзаєвій К.А.за участіпредставника позивачаадвоката Трачук Н.І. (діє на підставі ордеру АР №1049211)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням –

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, в якому просивтаким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 , судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Позивач зареєстрований та проживає в квартирі за адресою АДРЕСА_1 . У квартирі зареєстровано двоє осіб – позивач та його син ОСОБА_2 (відповідач у справі). Квартира не приватизована, право на її зайняття надано позивачеві на підставі ордеру, який позивачем втрачено. Відповідач є членом сім`ї позивача, та зареєстрований в спірній квартирі проте не проживає в ній протягом останніх 10 років без поважних причин, самостійно виїхав з квартири в 2011 році, більше в ній не з`являвся, його місце перебування позивачеві не відоме, у зв`язку з чим вирішити питання добровільного зняття з реєстрації відповідача неможливо. Вказує, що позивач несе тягар оплати комунальних послуг в тому числі і за відповідача. За наведених обставин, позивач вважає, що відповідач не проживає в жилому приміщенні та не користується ним без поважних причин більше шести місяців, його речі у квартирі відсутні, а тому є підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Ухвалою суду від 30.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження, визначено сторона строк для подання заяв по суті спору.

Відповідач відзив на позов не подав.

Ухвалою суду від 23.07.2021 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Трачук Н.І. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити. Надала пояснення, що відповідач є сином позивача від шлюбу, який розірвано за рішенням суду ще в 2008 році. Після розірвання шлюбу колишня дружина – мати відповідача виїхала з відповідачем з квартири, позивач з сім`єю не спілкувався, де вони проживають йому не відомо. Квартирою відповідач не користується, в квартирі не проживає більше 10 років, його речі в ній відсутні, при цьому позивач змушений нести тягар з оплати комунальних послуг.

Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлявся судом про день, час та місце розгляду справи завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи, зокрема повернутими на адресу суду листами з відміткою про невручення листа «за відсутністю адресата за вказаною адресою», шляхом розміщення на офіційному веб сайті Ленінського районного суду оголошення про виклик в судове засідання (а.с. 15,36), а тому суд ухвалив (без винесення окремого процесуального документа) провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, оскільки представник позивача не заперечував проти такого порядку розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, заслухавши пояснення свідка, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, доходить наступних висновків.

Згідно відомостей, наданих Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 10.07.1997 по теперішній час та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 20.01.1998 по теперішній час (а.с. 8).

Зі змісту акту №1 від 07.04.2021, складеного комісією у складі голови ОСББ «Ведмідь» Долга І.А., члена правління ОСОБА_3 , за результатами обстеження квартири АДРЕСА_1 , вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований за цією адресою, не проживає та не проживав останні 10 років (а.с. 7).

Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 25.11.2008 року у справі №2-2646/2008 розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . За змістом рішення суду, позивач при зверненні до суду з позовною заявою зазначала, що сторони від шлюбу мають сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який знаходиться на утриманні позивачки та після розірвання шлюбу проживатиме з позивачкою (а.с38).

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона є головою ОСББ «Ведмідь», яке створене співвласниками квартир будинку АДРЕСА_1 . Позивача вона знає як жильця квартири АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі відповідач не проживає, його речі в квартирі відсутні. Відомостей про намагання відповідача вселитися у вказану квартиру чи перешкоджання цьому позивачем суду не надала.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція) гарантовано кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IVсуди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

В свою чергу, в силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див. пункт 41 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Отже, в даній конкретній ситуації визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого житла, яке в свою чергу не є абсолютним.

Окремо суд звертає увагу, що питання щодо позбавлення житла в багатьох випадках можуть охоплюватись і змістом статті 1 Протоколу 1 Конвенції, які стосуються захисту права власності (див. наприклад рішення Європейського Суду у справі «Андрій Руденко проти України»).

Але враховуючи конкретні обставини справи, зміст позовних вимог та надані сторонами докази, суд вважає за недоцільне розглядати питання обґрунтованості втручання у право відповідача в контексті статті 1 Протоколу 1 Конвенції.

Таким чином, втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. пункт 47 рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).

Досліджуючи питання чи «передбачено втручання у право відповідача законом» суд враховує, що право членів сім`ї власника житла на користування цим житлом врегульовано нормами Цивільного кодексу України(далі ЦК), а порядок збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами регламентовано нормами Житлового кодексу України (далі ЖК).

Так, стаття 71 ЖК встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом.

Відповідно до статті 72 ЖК визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Так, в даній ситуації втручання у право відповідача здійснюється на підставі статті 71 ЖК, що регулює правовідносини щодо збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами і стосуються наймача або членів його сім`ї.

Тому, для суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право відповідачів «цілям», про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров`я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) Суд знаходить, що в даних правовідносинах втручання у право відповідача здійснюється з метою захисту прав і свобод позивача (його права користуванням житловим приміщенням, про що ним зазначено в позовній заяві), що підпадає під виняток, передбачений пунктом 2 статті 8 Конвенції і підтверджує наявність вимоги щодо «законної мети».

Визначаючи, чи був захід по втручанню у права відповідача, «необхідним в демократичному суспільстві», Суд, беручи до уваги справу в цілому, буде розглядати підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.

Отже, суд при співставленні «балансу інтересів» враховує, що спірна квартира має статус державного житлового фонду, користування жилими приміщеннями, в якому регулюється главою 2 ЖК.

В свою чергу, пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 (з відповідними змінами) «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК» судам роз`яснено, що У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів сім`ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу. Якщо ж він вселився в жиле приміщення всупереч волі членів сім`ї і був відсутнім понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу. Коли в жилому приміщенні не залишалися члени сім`ї особи, яка була відсутня, його повернення в це приміщення до часу розгляду спору в суді є істотною обставиною, але вона не може бути безспірною підставою до відмови в позові, а повинна оцінюватись у сукупності з іншими обставинами.Наявність рішення суду про право громадянина користуватися жилим приміщенням не є перешкодою до розгляду і задоволення позову про визнання його таким, що втратив це право з мотивів, що після набрання рішенням законної сили або після його виконання він був відсутнім понад шість місяців, у тому числі і в тих випадках, коли строк для виконання рішення не скінчився.Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач не проживає в спірному житлі з 2010 року.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для визнання відповідача, таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

З огляду на вищенаведене, а також те, що відповідач ОСОБА_2 без поважних причин був відсутня у квартирі АДРЕСА_1 , понад встановлений законом строк збереження права користування житлом, останній самостійно залишив дане жиле приміщення і протягом тривалого часу не намагався вселитись у таке, перешкод в користуванні спірною квартирою йому не чинилось, а також з огляду на те, що реєстрація відповідача у спірній квартирі є такою, що перешкоджає позивачу у здійснені ним права користування та розпорядження майном, суд приходить до висновку, що є всі підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сплатив 908,00 грн судового збору, а відтак, з урахуванням вищенаведеного понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідача в розмірі 908,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 12, 13, 81, 82, 141, 209, 258, 263-268 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням -задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 908 грн. – витрат по сплаті судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1ст. 355 ЦПК України) або через відповідний суд (п. 15.5розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України) до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2ст. 358 ЦПК України(ч. 3ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2ст. 273 ЦПК України).

Суддя:Коломаренко К. А.