ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено в стягненні 1 000 000 грн.

➡️ У 2006 році наш клієнт отримав кредит на суму 49 000 доларів США в банку Аваль на придбання будинку, кредит було отримано за курсом 5,05 грн. за 1 грн. США.

📊 Після отримання кредиту у позичальника виникли проблеми з його погашенням, в зв’язку з чим банк звернувся до суду з позовом про стягнення боргу.

1️⃣ 06.11.2008 року за рішенням суду з позичальника на користь банку стягнуто заборгованість за кредитом близько 250 000 грн, тобто 50 000 доларів. США за курсом 5 грн. за 1 грн. США

2️⃣ У 2011-2012 роках клієнт виконав це рішення в повному обсязі, 250 000 грн. були погашені через виконавчу службу.

❗️ У зв’язку зі зміною курсу долара США і донарахуванням відсотків за період з 2008 по 2012 рік Банк направив гроші, які клієнт вніс за рішенням суду, на погашення пені, а основна заборгованість і борг залишилися.

😈 У 2014 році банк знову звернувся до суду з клієнтом, пред’явивши позов на суму понад 1 000 000 грн.

😎 Адвокати АБ «Юрконсалт» подали заперечення проти позову, в яких було зазначено, що клієнт повністю погасив заборгованість за договором шляхом виконання рішення суду. Крім того, банк пропустив терміни позовної давності.

✅ 28.05.2015 року рішенням суду в задоволенні позову банку було відмовлено в повному обсязі.

Справа N 334/8162/13-ц

Провадження N 2/334/16/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2015 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Дубини Л.А., при секретарі Філіпповій Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Запоріжжя матеріали цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення залишку заборгованості за кредитним договором, –

УСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з позовом про стягнення залишку заборгованості за кредитним договором, у якому вказує, що 21.12.2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір N 014/17-39/13243-34 відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти в сумі 49000 доларів США, зі сплатою 14 % річних, з кінцевим терміном повернення до 21.12.2026 року.

З метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором 21.12.2006 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки, згідно умов якого остання поручилася відповідати перед кредитором по борговим зобов’язанням позичальника.

Взяті на себе зобов’язання згідно умов кредитного договору відповідач належним чином не виконує, у зв’ язку із чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 28.08.2013 року складає: 1018164,90 грн., у тому числі: заборгованість за кредитом – 28707,57 доларів США, гривневий еквівалент – 229459,61 грн.; нараховані та несплачені відсотки 17683,76 доларів США, гривневий еквівалент 141346,30 грн.; пеня по кредитах та відсотках – 647 358,99 грн., яку позивач просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку, а також стягнути понесені судові витрати на оплату судового збору 3441,00 грн.

Представник позивача у судове засідання не з’явився надав заяву у якій просить розглядати справу без його участі, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечує з тих підстав, що заборгованість за кредитним договором була стягнута з ОСОБА_2 згідно рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.11.2008 року, яке виконано в повному обсязі у 201 1 році, про що свідчить постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 11.08.2011 року.

Згідно приписів діючого цивільного законодавства зобов’язання припиняється шляхом його виконання. Таким чином, зобов’язання за кредитним договором виконано у повному обсязі, а отже, відсутні підстави для стягнення вказаної заборгованості, розрахунок якої суду не надано. Факт відсутність заборгованості за кредитним договором встановлено також рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09.04.2012 року, яким відмовлено у задоволенні вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Щодо солідарної відповідальності ОСОБА_3, то згідно рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2015 року договір поруки визнано недійсним, а отже, відсутні підстави її відповідальності.

Представник відповідача ОСОБА_2 просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 повторно не з’явилася у судове засідання, про час і місце судового розгляду повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та надані докази у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом установлено, що 21.12.2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір N 014/17-39/13243-34 відповідно до умов якого, останній отримав кредитні кошти в сумі 49000 доларів США, зі сплатою 14 % річних, з кінцевим терміном повернення до 21.12.2026 року.

Позичальник умови договору виконував не в повному обсязі у зв’язку з чим, станом на 11.08.2008 року утворилася заборгованість за кредитом на загальну суму 250613,30 грн., яка згідно рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.11.2008 року, стягнута на користь позивача в повному обсязі (а. с. 34).

Рішення ніким оскаржено не було і набрало законної сили.

Зі змісту постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Запорізькій області ВП N 121520033 від 11.08.2011 року вбачається, що згідно платіжних доручень N 524 від 29.10.20101 року, N 371 від 11.08.2011 року сума заборгованості за виконавчим документом перерахована стягувану у повному обсязі. Виконавче провадження закінчено у зв’язку з повним фактичним виконанням рішення суду (а. с. 35, зворот).

У п. 17 Постанови N 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року з наступними змінами “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин” роз’яснено, що зобов’язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 – 601, 604 – 609 ЦК України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов’язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

З огляду на наведене, позивач мав право вимагати стягнення заборгованості за договором у період з 11.08.2008 року (дата, на яку розраховано заборгованість, і яка стягнута за ріщенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.11.2008 року) і до дати повного виконання рішення суду – 11.08.2011 року.

Між з тим, розрахунок заборгованості здійснено на дату 28.08.2013 року на загальну суму 1 018 164,90 грн., у тому числі: заборгованість за кредитом – 28707,57 доларів США, гривневий еквівалент – 229459,61 грн.; нараховані та несплачені відсотки 17683,76 доларів США, гривневий еквівалент 141346,30 грн.; пеня по кредитах та відсотках – 647 358,99 грн.

Але ріщенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.11.2008 року, зокрема, заборгованість по тілу кредиту вже стягнуто у повному обсязі 234095,09 грн. але позивачем у даному позові заявлено вимогу знову про стягнення заборгованості за тілом кредиту, але вже 28707,57 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить – 229459,61 грн.

Щодо суми нарахованої пені по кредиту та відсотках у розмірів 647 358,99 грн., то з розрахунку вбачається, що ця сума розрахована за весь період, починаючи з 2008 року.

Відповідно до приписів ст. 258 ЦК України позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується в один рік.

Таким чином, заявлений позов не містить належного розрахунку його складових, не доведений належними і допустимими доказами.

Крім того, пред’явивши позов до суду у вересні 2008 року банк перервав строк позовної давності за кредитним договором, і його відлік почався спочатку.

П. 12.4 Кредитного договору встановлено, що до всіх правовідносин, пов’язаних з укладенням та виконанням цього договору, застосовується загальний строк позовної давності у три роки.

Відповідач ОСОБА_2 просив застосувати строки позовної давності, т.я. на його думку вимоги банком заявлені поза межами трирічного строку, а саме з вересня 208 по вересень 2013 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_2 є підставою для відмови у задоволенні позову (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що з позовом по стягнення заборгованості банк звернувся до суду у вересні 2008 року, при цьому розрахунок заборгованості здійснено на дату 11.08.2008 року, а отже з 12.08.2008 року почався перебіг строку позовної давності.

Рішення суду від 06.11.2008 року виконано 11.08.2011 року, і за весь період до повного виконання рішення суду зобов’язання залишалося невиконаним належним чином.

Банк звернувся до суду з позовом 13.09.2013 року, застосувавши строки позовної давності задоволеними можуть бути лише вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором у період з 13.09.2010 року по 11.08.2011 року, але через відсутність належного розрахунку заборгованості, на що було вказано вище, суд позбавлений можливості визначити розмір сум до стягнення.

Крім того, в силу присів ст. 267 ч. 5 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право пiдлягає захисту.

Однак, позивач клопотання про поновлення йому строку звернення до суду з будь-яких поважних причнн перед судом не заявляв.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження переривання чи початку заново перебігу вищезазначених строків позовної давності.

Щодо солідарної відповідальності ОСОБА_3, то суд виходить з такого.

З метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором 21.12.2006 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки, згідно умов якого остання поручилася відповідати перед кредитором по борговим зобов’язанням позичальника.

Разом з тим, згідно рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2015 року, яке набрало законної сили, договір поруки визнано недійсним, а отже, відсутні підстави її відповідальності перед кредитором.

Згідно ст. 10 та ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не доведені належними і допустимим доказами, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60,61, 88, 169, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 11,253,258,257,261,267, 509, 526, 1049, 1054 ЦК України, суд, –

ВИРІШИВ:

В і д м о в и т и Публічному акціонерному товариству “Райффайзен Банк Аваль” у задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення залишку заборгованості за кредитним договором.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Дубина Л.А.