В 2006 г. наш клиент получил в Авале кредит в размере 49 000 дол. США на покупку дома, кредит получался по курсу 5,05 грн. за 1 дол. США.

После получения кредита у заемщика возникли проблемы в его возврате, в связи с чем банк обратился с иском в суд о взыскании долга.

06.11.2008 г. решением суда с заемщика было взыскано в пользу банка долг по кредиту в размере около 250 000 грн., то есть 50 000 дол. США по курсу 5.

В 2011-2012 г. клиентом данное решение было выполнено в полном объеме, 250 000 грн. были погашены через исполнительную службу. В связи с изменением курса долара США и донасчитыванием процентов за период с 2008 по 2012 года, Банком деньги были зачислены в счет погашения пени, долг и проблема остались.

В 2014 г. банк обратился к клиенту с иском повторно, предъявив требования в размере более 1 000 000 грн.

Адвокатами АБ «Юрконсалт» были поданы возражения против иска, в которых было указано, что клиент в полном объеме погасил задолженность по договору путем выполнения решения суда. Кроме того, банком был пропущен срок искововой давности.

28.05.2015 г. решением суда банку в иске было отказано в полном объеме.

26.08.2015 г. определением апелляционного суда банку в иске было отказано.

Не согласившись с решением суда, банком была подана кассационная жалоба.

Адвокатами АБ «Юрконсалт» были поданы возражения на данную жалобу.

30.10.2015 г. определением Высшего специализированного суда Украины банку в жалобе было отказано.

Решение суда от 28.05.2015 г. об отказе в иске банка
Державний герб України

Дата документу 28.05.2015

 

                                                                                      Справа № 334/8162/13-ц

                                                                                    Провадження № 2/334/16/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2015 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Дубини Л.А., при секретарі Філіпповій Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Запоріжжя матеріали цивільної справи  за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3  про стягнення залишку заборгованості за кредитним договором , —

У с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з позовом про стягнення залишку заборгованості за кредитним договором, у якому вказує, що 21.12.2006 року між банком та  ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 014/17-39/13243-34 відповідно до умов якого останнiй отримав кредитнi кошти в сумі 49000 доларів США,  зі сплатою 14 % річних, з кінцевим терміном повернення до 21.12.2026 року.

З метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором 21.12.2006 року мiж Банком та ОСОБА_3 було укладено Договiр поруки, згідно умов  якого остання поручилася відповідати перед кредитором по борговим зобов’язанням позичальника.

Взятi на себе зобов’язання згiдно умов кредитного договору відповідач  належним чином не виконує, у зв’ язку iз чим у нього виникла заборгованiсть, яка станом на 28.08.2013 року складає: 1018164,90 грн., у тому числі: заборгованiсть за кредитом — 28707,57 доларiв США, гривневий еквівалент — 229459,61 грн.; нараховані та несплачені відсотки 17683,76 доларів США, гривневий еквівалент 141346,30 грн.; пеня по кредитах та відсотках — 647 358,99 грн., яку позивач просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку, а також стягнути понесені судові витрати на оплату судового збору 3441,00 грн.

Представник позивача у судове засідання не з’явився надав заяву у якій просить розглядати справу без його участі, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечує з тих підстав, що заборгованість за кредитним договором  була стягнута з ОСОБА_2  згідно рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя  від 06.11.2008 року , яке виконано в повному обсязі у 201 1 році, про що свідчить постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 11.08.2011 року.

Згідно приписів діючого цивільного законодавства зобов’язання припиняється шляхом його виконання. Таким чином, зобов’язання за кредитним договором виконано у повному обсязі, а отже, відсутні підстави  для  стягнення  вказаної заборгованості, розрахунок якої суду не надано. Факт відсутність заборгованості за кредитним договором встановлено також  рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09.04.2012 року, яким відмовлено у задоволенні вимог банку про звернення  стягнення на предмет іпотеки.

Щодо солідарної відповідальності ОСОБА_3, то згідно рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2015 року договір поруки визнано недійсним, а отже, відсутні  підстави  її відповідальності.

Представник відповідача ОСОБА_2 просить суд відмовити у задоволенні  позову  в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 повторно не з’явилася у судове засідання, про час і місце судового розгляду повідомлена належним чином ,   причини неявки суду не повідомила.

Вислухавши пояснення представника відповідача , дослідивши матеріали справи та надані докази у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст..11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами  виникнення  цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом установлено, що 21.12.2006 року між банком та  ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 014/17-39/13243-34 відповідно до умов якого, останнiй отримав кредитнi кошти в сумі 49000 доларів США,  зі сплатою 14 % річних, з кінцевим терміном повернення до 21.12.2026 року.

Позичальник  умови договору виконував не в повному обсязі у зв’язку з чим, станом на 11.08.2008 року утворилася заборгованість за кредитом на загальну суму 250613,30 грн.,  яка згідно рішення  Ленінського районного суду м. Запоріжжя  від 06.11.2008 року, стягнута на користь позивача в повному обсязі ( а.с.34).

Рішення ніким оскаржено не було і набрало законної сили.

Зі змісту постанови  державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Запорізькій області ВП №121520033 від 11.08.2011 року вбачається, що згідно платіжних доручень №524 від 29.10.20101 року, №371 від 11.08.2011 року сума заборгованості за виконавчим документом перерахована стягувану у повному обсязі. Виконавче провадження закінчено у зв’язку з повним фактичним  виконанням рішення суду ( а.с. 35, зворот).

У п. 17 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду   цивільних і кримінальних   справ від 30.03.2012 року з наступними змінами «Про практику застосування судами законодавства  при вирішенні спорів, що виникають з кредитних  правовідносин» роз’яснено, що зобов’язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 — 601604 — 609 ЦК України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов’язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526599 ЦК України.

З огляду на наведене, позивач мав право вимагати стягнення заборгованості за   договором  у період з 11.08.2008 року ( дата , на яку розраховано    заборгованість, і яка стягнута за ріщенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.11.2008 року) і до дати  повного  виконання рішення суду  — 11.08.2011 року.

Між з тим, розрахунок заборгованості здійснено на дату 28.08.2013 року на загальну суму 1 018 164,90 грн., у тому числі: заборгованiсть за кредитом — 28707,57 доларiв США, гривневий еквівалент — 229459,61 грн.; нараховані та несплачені відсотки 17683,76 доларів США, гривневий еквівалент 141346,30 грн.; пеня по кредитах та відсотках — 647 358,99 грн..

Але ріщенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.11.2008 року, зокрема, заборгованість по тілу кредиту вже стягнуто у повному обсязі 234095,09 грн.. але позивачем у даному позові заявлено вимогу  знову про стягнення  заборгованості за тілом кредиту, але вже 28707,57 доларiв США, що у гривневому еквіваленті становить — 229459,61 грн.

Щодо суми нарахованої пені по кредиту та відсотках у розмірів 647 358,99 грн., то з розрахунку вбачається , що ця сума розрахована за весь період, починаючи з 2008 року.

Відповідно до приписів ст. 258 ЦК України   позовна давність  до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені) застосовується в один рік.

Таким чином, заявлений позов не містить належного розрахунку його складових, не доведений належними і допустимими доказами.

Крім того, пред’явивши позов  до суду у вересні  2008 року банк перервав  строк позовної давності за кредитним договором, і його відлік почався спочатку.

П. 12.4 Кредитного договору встановлено, що до всіх правовідносин, пов’язаних з укладенням та виконанням  цього договору, застосовується загальний строк позовної давності у три роки.

Відповідач ОСОБА_2 просив застосувати строки позовної давності, т.я. на його думку  вимоги  банком заявлені поза межами  трирічного строку, а саме з вересня 208  по вересень 2013 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна  давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку  починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої  заявлено ОСОБА_2  є підставою для відмови у задоволенні позову (ч.4 ст. 267 ЦК України).

З матеріалів  справи  вбачається, що з позовом по стягнення заборгованості   банк  звернувся до суду у вересні  2008 року, при цьому   розрахунок заборгованості здійснено на дату 11.08.2008 року, а отже з 12.08.2008 року   почався перебіг строку позовної давності.

Рішення суду  від 06.11.2008 року виконано  11.08.2011 року,  і за весь період до повного виконання рішення суду зобов’язання залишалося невиконаним належним чином.

    Банк звернувся до суду з позовом 13.09.2013 року, застосувавши строки позовної давності задоволеними можуть бути лише вимоги про стягнення заборгованості  за кредитним договором у період з 13.09.2010 року по 11.08.2011 року, але  через відсутність належного розрахунку заборгованості, на що було вказано вище, суд позбавлений можливості визначити розмір  сум до стягнення.

Крім того, в силу присів ст. 267 ч. 5 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давностi, порушене право пiдлягає захисту.

Однак, позивач клопотання про поновлення йому строку звернення до суду з будь-яких поважних причнн перед судом не заявляв.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження переривання чи початку заново перебігу   вищезазначених строків позовної давності.

    Щодо  солідарної відповідальності ОСОБА_3, то суд виходить з такого.

    З метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором 21.12.2006 року мiж Банком та ОСОБА_3 було укладено Договiр поруки, згідно умов  якого остання поручилася відповідати перед кредитором по борговим зобов’язанням позичальника.

Разом з тим, згідно рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2015 року, яке набрало законної сили,  договір поруки визнано недійсним, а отже, відсутні підстави її відповідальності перед кредитором.

Згідно ст. 10 та ст.. 60  ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні   права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу  своїх вимог або заперечень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не доведені належними і допустимим доказами,  а тому  у їх задоволенні необхідно відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 101160,6188169212-215 ЦПК України, ст.ст.11,253,258,257,261,26750952610491054 ЦК України, суд, —

В и р і ш и в :

В і д м о в и т и Публічному акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» у задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3  про стягнення залишку заборгованості за кредитним договором.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку  для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

    Суддя:                                                                               Дубина Л. А.

Определение апеляционного суда от 26.08.2015 г.

Дата документу Справа N

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний N 334/8162/15 Головуючий у 1 інстанції: Дубина Л.А.

Провадження N 22ц/778/4821/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Боєвої В.В.,

суддів: Коваленко А.І.,

ОСОБА_2,

при секретарі: Бурима В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 ОСОБА_1» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 ОСОБА_1» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення залишку заборгованості за кредитним договором, —

ВСТАНОВИЛА:

Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення залишку заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначив, що 21.12.2006 року між банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір N 014/17-39/13243-34, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 49 000 доларів США зі сплатою 14 % річних з кінцевим терміном повернення до 21.12.2026 року.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 21.12.2006 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки.

Відповідач не виконував належним чином умови договору, тому станом на 28.08.2013 року виникла заборгованість у розмірі 1 018 164,90 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 28707,57 доларів США (229459,61 грн.), заборгованості по процентам у розмірі 17683,76 доларів США (141346,30 грн.), пені по кредиту та відсоткам у розмірі 647358,99 грн.

Посилаючись на ці обставини, позивач просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість у розмірі 1 018 164,90 грн. та судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2015 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «ОСОБА_3 ОСОБА_1» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, заперечення представника відповідача ОСОБА_4, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що 21.12.2006 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір N 014/17-39/13243-34, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 49 000 доларів США зі сплатою 14 % річних з кінцевим терміном повернення до 21.12.2026 року.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 21.12.2006 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2008 року по справі за позовом ПАТ «ОСОБА_3 ОСОБА_1» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором позов банку задоволено та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ВАТ «ОСОБА_3 ОСОБА_1» заборгованість за кредитним договором N 014/17-39/13243-34 від 21.12.2006 року в розмірі 234 095,09 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 16.05.2007 року по 11.08.2008 року в розмірі 14999,25 грн., пеня за кредитом у розмірі 95,11 грн., пеня за відсотками у розмірі 1423,85 грн., а всього у розмірі 250613,30 грн. (а. с. 88,89).

Це рішення суду набрало законної сили і не оскаржувалося.

Постановою державного виконавця ВДВС управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області від 11.08.2011 року закінчено виконавче провадження за виконавчим листом N 23-4623 від 27.01.2009 року про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ВАТ «ОСОБА_3 ОСОБА_1» 252343,30 грн., оскільки згідно платіжних доручень N 524 від 29.10.2010 року та N 371 від 11.08.2011 року сума заборгованості за виконавчим документом перерахована стягувачу в повному обсязі (а. с. 35-зворот, 87).

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2015 року визнано недійсним договір поруки від 21.12.2006 року, укладений між ВАТ «ОСОБА_3 ОСОБА_1» та ОСОБА_5 (а. с. 91-94).

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача пояснив, що розрахунок заборгованості у розмірі 1 018 164,90 грн. здійснений з урахуванням зміни курсу долара США, тому вважає, що вимоги підлягають задоволенню.

Суд повно і всебічно дослідив обставини справи, пояснення та заперечення сторін, дав належну оцінку всім наданим суду доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Висновки суду узгоджуються з роз’ясненнями, викладеними у п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ » Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», N 5 від 30.03.2012 року про те, що зобов’язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 — 601604 — 609 ЦК.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов’язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526599 ЦК.

Вимог про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України позивач не заявляв.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене, рішення суду відповідає обставинам справи та закону. Підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307308314317 ЦПК України, колегія суддів, —

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 ОСОБА_1» відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2015 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Определение кассационного суда от 20.04.2016 г.

ухвала

іменем україни

20 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Гвоздика П.О., Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення залишку заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 серпня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі — ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом, свої вимоги мотивуючи тим, що 21 грудня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі — ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_7 укладено кредитний договір N 014/17-39/13243-34, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 49 000 доларів США зі сплатою 14 % річних, з кінцевим терміном повернення до 21 грудня 2026 року.

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 21 грудня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_8 укладено договір поруки.

Відповідач не виконував належним чином умови договору, тому станом на 28 серпня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 1 018 164 грн 90 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 28 707,57 доларів США (229 459 грн 61 коп.), заборгованості за процентами у розмірі 17 683,76 доларів США (141 346 грн 30 коп.), пені за кредитом та відсотками у розмірі 647 358 грн 99 коп.

Посилаючись на ці обставини, позивач просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість у розмірі 1 018 164 грн 90 коп. та судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26 серпня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов’язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526599 ЦК України.

Разом з тим банк звернувся до суду з позовом 13 вересня 2013 року та, застосувавши позовну даність, про яку було заявлено стороною у справі, задоволеними можуть бути вимоги про стягнення заборгованості за відсотками та пенею у період з 13 вересня 2010 року по 11 серпня 2011 року, але через відсутність належного розрахунку заборгованості суди позбавлені можливості визначити розмір суми заборгованості.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 21 грудня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_7 укладено кредитний договір N 014/17-39/13243-34, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 49 000 доларів США зі сплатою 14 % річних, з кінцевим терміном повернення до 21 грудня 2026 року.

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 21 грудня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_8 укладено договір поруки.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2008 року у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором позов банку задоволено та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ВАТ «РайффайзенБанк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 21 грудня 2006 року N 014/17-39/13243-34 в розмірі 234 095,09 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 16 травня 2007 року по 11 серпня 2008 року в розмірі 14 999,25 грн. пеня за кредитом у розмірі 95,11 грн. пеня за відсотками у розмірі 1 423,85 грн. а всього у розмірі 250 613,30 грн. Це рішення суду набрало законної сили і не оскаржувалося.

Постановою державного виконавця ВДВС управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області від 11 серпня 2011 року закінчено виконавче провадження за виконавчим листом від 27 січня 2009 року N 23-4623 про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 252 343,30 грн. оскільки згідно з платіжними дорученнями від 29 жовтня 2010 року N 524, від 11 серпня 2011 року N 371 сума заборгованості за виконавчим документом перерахована стягувачу в повному обсязі.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 11 березня 2015 року, визнано недійсним договір поруки від 21 грудня 2006 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_8

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. ст. 525526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, п. 6.1 договору передбачено, що за прострочення повернення кредитних ресурсів чи/та сплати відсотків позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується у разі порушення позичальником строків, передбачених договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов’язання сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитними ресурсами.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525526599611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі N 6-1206цс15.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що рішенням суду було стягнуто з боржника та поручителя тіло кредиту, рішення суду виконано у повному обсязі, а тому банк має право на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Разом з тим банком пропущено строк позовної давності щодо частини позовних вимог, про застосування якого заявлено стороною у справі, а також не надано належного розрахунку заборгованості за процентами, комісією, пенею.

Також суди попередніх інстанцій взяли до уваги той факт, що договір поруки було визнано судом недійним, а тому у поручителя не виникло обов’язку відповідати за зобов’язання боржника перед кредитором.

Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів на спростування вказаних висновків судів попередніх інстанцій, а висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий0Головуючий0 Головуючий П.О. Гвоздик Судді: О.І. Євтушенко І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.