В сентябре 2015 г. к нам обралился заемщик ТОВ «ФК «Центр финансовых решений», которая получила кредит в данной кредитной организации, но размер платежей по кредиту не соответствовал рекламе кредитора: заемщику предлагали уникальный кредит под 0% годовых, но на самом деле кредитный договор включал условие об оплаты комисий по кредиту, вследствие чего заемщик вынуждена была платить 48% годовых по кредиту.

Изучив материалы кредитного договора, мы определили, что кредитный договор не соответствует требованиям Закона Украины «О защите прав потребителей».

АБ «Юрконсалт» был подан иск в интересах клиента, в котором было указано о недопустимости взыскания с клиента комисий за управление кредита.

17.08.2015 г. решением первой инстанции нам в иске было отказано. С решением мы не согласились и подали на него апелляционную жалобу.

15.01.2016 г. решением апелляционной инстанции наш иск был удовлетворен, условие кредитного договора об оплате комисий было признано недействительным. Таким образом клиент получил действительно безпроцентный кредит и вернул себе 5 211,00 грн. переплаченых платежей.

Решение от 17.08.2015 г. об отказе в иске

Справа N 333/3484/15-ц

Провадження N 2/333/1821/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2015 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючої судді Варнавської Л.О.,

при секретарі Некрашевич Є.В.,

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» про визнання кредитного договору недійсним, стягнення суми та моральної шкоди, —

ВСТАНОВИВ:

До суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» про визнання кредитного договору недійсним, стягнення суми та моральної шкоди звернулась ОСОБА_1. Посилається на таке. В січні 2013 року вона побачивши рекламу ПАТ «ОТП Банк» про надання кредитів під 24 % річних, вирішила отримати вказаний кредит. Представник банку запропонував кредит за ставкою 0,01 % річних з щомісячною сплатою 994 грн. за кредитом. Вказані умови її влаштували, тому вона погодилась на оформлення кредиту. Був укладений кредитний договір N 217244912 від 23.01.2013 року та позивачка отримала 10400 грн. кредитних коштів. В період з 23.01.2013 року по 03.03.2014 рік виконувала умови вказаного договору, вносила щомісячні платежі за кредитом. 29.04.2014 р. забажала остаточно виплатити кредити, для чого зайшла до приміщення банку ПАТ «ОТП Банк» де від того ж працівника банку, який оформляв їй кредит дізналась, що їй необхідно сплатити 1712 грн. для повного закриття кредиту. Вказану суму одразу ж внесла в рахунок погашення кредиту, після чого вважала, що кредит нею погашений. Але з травня 2015 року представники відповідача почали телефоном та поштою вимагати погасити кредит. Вважає умови кредитного договору несправедливими, а стягнення плати за надання та управління кредитом (комісії) незаконними та такими, що суперечать вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів» та ст. ст. 10545361011 ЦК України. Оскільки від відповідача вона отримала 10000 грн., а сплатила на його користь 15212 грн., то вважає, що відповідач безпідставно набув 5215 грн. Діями відповідача, якими введена вона була в оману щодо характеристик кредитної угоди, постійних погрозливих вимог колекторів їй була спричинена моральна шкода, яку вона оцінила в 5000 грн. Просить суд визнати недійсним пункти 4.7, 4.8, 6 в частині стягнення плати з надання та управління кредиту, кредитного договору N 217244912 від 23.01.2013 р.; визнати недійсним положення додатку до кредитного договору щодо плати за управління кредитом (щомісячно) в розмірі 4 % від суми кредиту, що становить 416 грн.; визнати недійсним кредитний договір N 217244912 від 23.01.2013 р.; стягнути з відповідача 5729,98 грн. коштів, переплачених за кредитом та моральну шкоду в сумі 5000 грн.

В судове засідання позивачка не з’явилась, її інтереси представляв за довіреністю ОСОБА_2, який позов підтримав у повному обсязі, додатково пояснив, що Загальні умови з надання кредиту позивачкою підписані не були, тому відповідач не має права посилатися на них, вони не є невід’ємною частиною договору, не можуть вважатися доказом по справі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та місце сповіщений належним чином, особисто повісткою під підпис, надав письмі заперечення, в яких із позовом не погодився, оскільки умови надання кредиту викладені в договорі та додатку до нього, позивачка з ними ознайомлена, підписала вказані документи.

Заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, су прийшов до висновку, що позов необґрунтований та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні ним обставини.

23.01.2013 року був укладений кредитний договір N 217244912 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень». За цим договором ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 10400 грн. Процентна ставка згідно п. 4.2 цього договору 0,01 % річних. Кредит виданий на 18 місяців. Згідно п. 4.6 вказаного договору повернення кредиту, внесення плати за ним здійснюється щомісячно, за графіком платежів (додаток до договору). П. 4.8 кредитного договору встановлено, що плата за управління кредитом становить 4 % від суми кредиту, що складає 416 грн. Відповідно до п. 6 вказаного договору до складу плати за кредитом (сукупної вартості кредиту) входять плата за річною процентною ставкою, плата за надання кредиту та плата за управління кредитом. Плата за кредитом нараховується з моменту надання кредиту. Плата за управління кредитом входить до складу щомісячного платежу відповідно до графіку платежів (додаток до договору). Плата за надання кредиту справляється за рахунок наданого кредиту, відразу після його надання. В додатку до кредитного договору N 217244912 від 23.01.2013 року вказані умови надання кредиту аналогічні до тих, що зазначені в договорі та вказаний графік платежів, з якого вбачається, що дати щомісячних платежів вказані з 22.02.2013 року по 22.07.2014 р. по 993,82 грн. щомісяця, ця сума вказана як загальна сума щомісячного платежу, всього за вказаний період необхідно буде сплатити 17888,90 грн. Крім того, в цьому графіку вказано, що сума щомісячного платежу складається з частини кредиту, що підлягає поверненню — 577,73 грн. щомісяця та сплати за управління кредитом — 416 грн. щомісяця.

За кредитним договором фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Процентами за кредитним договором є плата позичальника за кредитним договором (ст. 903 ЦК України) або ціна кредитного договору (ч. 1 ст. 632 ЦК України).

Склад, розмір, база нарахування, порядок внесення плати за кредитом (процентів), її окремих частин та інші можливі умови про ціну кредитного договору встановлюються за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 632, ч. 2 ст. 6 ЦК України).

Згідно з п. 6 кредитного договору: до складу плати за кредитом входять плата за річною процентною ставкою, плата за надання кредиту та плата за управління кредитом; плата за кредитом нараховується з моменту надання кредиту; плата за управління кредитом входить до складу щомісячного платежу відповідно до графіку платежів (додаток до кредитного договору); плата за надання кредиту справляється за рахунок наданого кредиту, відразу після його надання.

Плата за надання кредиту, плата за управління кредитом, плата за річною процентною ставкою є видами плати / процентів за зазначеним кредитним договором.

Отже, плата за річною процентною ставкою є лише одним з видів процентів (плати за кредитом) згідно із кредитним договором, що є предметом розгляду.

Усі види процентів (плати за кредитом) та їх розміри закріплені у кредитному договорі (п. 4, п. 6) та у зазначеному вище додатку до нього, що підписані обома сторонами. Позичальниця погодилася на ці умови та сплачувала їх добровільно протягом тривалого часу. Термінів «комісія», «комісійна плата», характерних для правового режиму договору комісії, зазначений кредитний договір не містить.

За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та ч. 6 ст. 203 цього Кодексу.

Ч. 4 ст. 11 Закону «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Ч. 5 цієї ж статті передбачає, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Результат аналізу указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Але суд вважає, що п. п. 4.7, 4.8, 6 та положення додатку кредитного договору не суперечать нормам ЦК УкраїниЗакону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Закону України «Про захист прав споживачів» (ст. ст. 11, 18), оскільки ці положення не містять формули зі зміненими величинами при платі за обслуговування кредиту, а містить незмінні місячні платежі, з яким була ознайомлена позивачка, що підтверджується її підписом на договорі та додатку до нього. Посилання позивача на наведені ними постанови Верховного Суду України є безпідставними, оскільки у цій справі інші фактичні обставини та умови договору, ніж ті, що переглядались Верховним Судом України.

Суд вважає, що оспорені позичальницею платежі, передбачені п. п. 4.8, п. 6 укладеного між сторонами кредитного договору, є платежами за послуги, а тому підстав для визнання цих умов кредитного договору недійсними немає. Відповідно немає підстав і для стягнення з відповідача на користь позивачки коштів, сплачених за цими умовами в сумі 5729,98 грн.

Позивач не навела суду доказів, які б могли свідчити про недійсність укладеного нею з відповідачем вказаного правочину.

Посилання позивача та його представника на незаконність Загальних умов ТОВ «ФК «ЦФР» з надання фізичним особам кредитів суд не може приймати до уваги виходячи з наступного. Суд погоджується, з тим, що вищезгадані Загальні умови не підписані позивачкою, не можуть вважатися невід’ємною частиною кредитного договору N 217244912, регулювати спірні відносини, а, отже, бути письмовим доказом по справі, але всі істотні умови договору, які оспорюють ся позивачкою, викладені саме в договорі N 217244912 та додатку до нього, який підписаний позивачкою. Суд вирішив даний спір враховуючи умови договору N 217244912 та додатку до нього, а не на підставі приписів Загальних умов ТОВ «ФК «ЦФР» з надання фізичним особам кредитів.

Щодо стягнення моральної шкоди, суд вважає, що в цій частині вимоги також не підлягають задоволенню, як необґрунтовані, оскільки ст. 1167 ЦК Українипередбачає підстави для відповідальності за завдану моральну шкоду та вказує, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених законом. В судовому засіданні не встановлені обставини, які б вказували на незаконність дій відповідача по надсиланню листів, які названі «повідомленнями», «досудовими попередженнями», телефонним дзвінкам, оскільки ці дії не є забороненими та не суперечать вимогам чинного законодавства. Також, в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи позову про введення позивачки в оману при укладанні кредитного договору, оскільки з усіма істотними умовами договору позивачка була ознайомлена.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позов необґрунтований та не підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1060208212 — 215 ЦПК України, суд, —

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» про визнання кредитного договору недійсним, стягнення суми та моральної шкоди — залишити без задоволення.

На рішення сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Головуюча Л.О. Варнавська

Решение апелляции от 15.01.2016 г. об удовлетворении иска

Дата документу Справа N

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. N 333/3484/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Варнавська Л.О.

Провадження N 22-ц/778/76/16 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.

Суддів: Трофимової Д.А.

Дзярука М.П.

При секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» про визнання кредитного договору недійсним, стягнення суми та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що в січні 2013 року вона, побачивши рекламу ПАТ «ОТП Банк» про надання кредитів під 24 % річних, вирішила отримати вказаний кредит. Представник банку запропонував кредит за ставкою 0,01 % річних з щомісячною сплатою 994 грн. за кредитом. Вказані умови її влаштували, тому вона погодилась на укладення договору. Так між сторонами по справі був укладений кредитний договір N 217244912 від 23.01.2013 року, за умовами якого позивач отримала 10 400 грн.

У період з 23.01.2013 р. по 03.03.2014 р. ОСОБА_1 виконувала умови вказаного договору, вносила щомісячні платежі за кредитом. 29.04.2014 р. вона забажала остаточно виплатити кредит, для чого зайшла до приміщення ПАТ «ОТП Банк», де від того ж працівника банку, який оформляв їй кредит, дізналась, що їй необхідно сплатити 1 712 грн. для повного погашення кредиту. Вказану суму позивач одразу ж внесла в рахунок погашення кредиту, після чого вважала, що кредит нею повністю погашений. У період з 23.01.2013 р. по 29.04.2014 р. ОСОБА_1 сплатила по кредиту 15 212 грн.

Але, з травня 2015 року представники відповідача стали вимагати від неї погасити кредит, при цьому, називали різний розмір заборгованості. На зауваження позивача, що кредит нею було повністю погашено, їй пояснили, що сталася помилка, вона не вірно трактувала умови кредитного договору та повинна заплатити додаткові кошти, включаючи штрафні санкції. В зв’язку з цим, позивач звернулася до юриста для аналізу умов договору, який повідомив, що крім відсоткової ставки за кредитом позивач повинна сплачувати приховані платежі у вигляді комісій за обслуговування кредиту.

Так, процентна ставка згідно п. 4.2 цього договору становить 0,01 % річних, а п 4.7 вказаного договору передбачено плату за надання кредиту в розмірі 400 грн., п. 4.8 кредитного договору встановлено, що плата за управління кредитом становить 4 % від суми кредиту, що складає 416 грн. Відповідно до п. 6 договору до складу плати за кредитом (сукупної вартості кредиту) входять плата за річною процентною ставкою, плата за надання кредиту та плата за управління кредитом. Плата за кредитом нараховується з моменту надання кредиту. Плата за управління кредитом входить до складу щомісячного платежу відповідно до графіку платежів (додаток до договору). Аналогічні умови викладені і в додатку до кредитного договору від 23.01.2013 року N 217244912.

Позивач вважає умови кредитного договору несправедливими, а правочин таким, що здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності. Оскільки від відповідача вона отримала 10 000 грн., а сплатила на його користь 15 212 грн., то вважає, що відповідач повинен повернути їй різницю отриманих коштів в сумі 5 212 грн., як набутих без належних на те підстав.

Крім того, діями відповідача, якими вона була введена в оману щодо характеристик кредитної угоди, постійними погрозливими вимогами колекторів їй була спричинена моральна шкода, яка виразилася в душевних стражданнях через залякування відповідача. Моральну шкоду позивач оцінює в 5 000 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд:

— визнати недійсними пункти 4.7, 4.8, пункт 6 в частині стягнення плати за надання та управління кредитом, кредитного договору N 217244912 від 23.01.2013p., укладеного між нею та ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень»;

— визнати недійсними положення додатку до кредитного договору N 217244912 від 23.01.2013p., укладеного між нею та ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень», щодо плати за надання кредиту в розмірі 400,00 грн. та плати за управління кредитом (щомісячно) в розмірі 4,00 % від суми кредиту, що становить 416,00 грн.

— визнати недійсним кредитний договір N 217244912 від 23.01.2013p., укладений між нею та ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень»;

— стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» на її користь 5729,98 грн. коштів, переплачених по кредиту;

— стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

На підставі п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

За ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив із того, що позов необґрунтований. Так, плата за надання кредиту, плата за управління кредитом, плата за річною процентною ставкою є видами плати/процентів за кредитним договором. Пункти 4.7, 4.8, 6 та положення додатку кредитного договору не суперечать нормам ЦК УкраїниЗакону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Закону України «Про захист прав споживачів» (ст. ст. 11, 18), оспорені позивачем платежі, передбачені п. п. 4.8, 6 укладеного між сторонами кредитного договору, є платежами за послуги, а тому підстав для визнання цих умов кредитного договору недійсними немає. Відповідно, немає підстав і для стягнення з відповідача на користь позивача коштів, сплачених за цими умовами в сумі 5 729,98 грн. Позивач не навела суду доказів, які б могли свідчити про недійсність укладеного між сторонами правочину.

Проте, повністю погодитися з такими висновками суду не можна з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23.01.2013 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та позивачем було укладено кредитний договір N 217244912, відповідно до якого остання на умовах, визначених договором, отримала кредит в сумі 10 400 грн. зі сплатою 0,01 % річних за користування кредитом строком на 18 місяців (а. с. 4).

Пунктом 4.7 кредитного договору передбачена одноразова плата за надання кредиту в розмірі 400,00 грн.

Пунктом 4.8 кредитного договору передбачена щомісячна плата за управління кредитом в розмірі 4,00 % від суми кредиту, що становить 416,00 грн.

Відповідно до п. 6 договору до складу плати за кредитом (сукупної вартості кредиту) входять плата за річною процентною ставкою, плата за надання кредиту та плата за управління кредитом. Плата за кредитом нараховується з моменту надання кредиту. Плата за управління кредитом входить до складу щомісячного платежу відповідно до графіку платежів (додаток до договору). Плата за надання кредиту справляється за рахунок наданого кредиту відразу після його надання.

За положеннями додатку до кредитного договору від 23.01.2013 року N 217244912 плата за надання кредиту (включається в тіло кредиту) становить 400,00 грн., плата за управління кредитом (щомісячно) — 4,00 % від суми кредиту, що становить 416,00 грн. (а. с. 4 зв.).

Загальні умови ТОВ «ФК «ЦФР» з надання фізичним особам кредитів, що затверджені наказом ген. директора ТОВ «ФК «ЦФР» від 10.12.2012 р. N 163 (а. с. 23, 24-27, 28, 29), не підписувалися ОСОБА_1, а тому вони не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, оскільки не погоджені сторонами в установленому порядку.

Згідно довідок ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» ОСОБА_1 у період з 23.01.2013 р. по 29.04.2014 р. в рахунок погашення кредиту сплатила 15 212 грн. (а. с. 5-6, 30-31).

Відповідно до довідки відповідача від 29.05.2015 р. позивач станом на 12.12.2014 р. має заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 6 677,53 грн. (а. с. 30-31).

Позичальник ОСОБА_1 заперечує наявність заборгованості та посилається на те, що така ситуація склалася у зв’язку із застосуванням фінансовою установою в кредитному договорі несправедливих умов договору — пункти 4.7, 4.8, пункт 6 в частині стягнення плати за надання та управління кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За частиною 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів» (далі — Закон).

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов’язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови, тощо.

Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

За положеннями ч. 5 ст. 11 Закону до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Відповідно до ст. 18 Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Встановивши в договорі плату за надання кредиту, щомісячну плату за управління кредитом, кредитодавець не надав суду даних про те, які саме послуги за вказані плати були надані позичальникові, не було надано жодних доказів у підтвердження надання таких послуг, а також складових частин таких послуг.

Висновки суду про те, що плата за надання кредиту та плата за управління кредитом є видом плати/процентів за кредитним договором, тобто, ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» ототожнює плату за надання кредиту та плата за управління кредитом з процентами за договором, а також про те, що платежі, передбачені п. п. 4.8, п. 6 укладеного між сторонами кредитного договору, є платежами за послуги, а тому підстав для визнання цих умов кредитного договору недійсними немає, спростовані під час апеляційного розгляду справи, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначені плати не можна вважати процентами, оскільки процентна ставка передбачена окремо п. 4.2 кредитного договору, відповідно до якого процентна ставка становить 0,01 % річних. Також кредитним договором на ОСОБА_1 покладено обов’язок сплатити крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткові плати за надання кредиту (п. 4.7 договору) та за управління кредитом (п. 4.8 договору), тобто, за отримання кредиту позивач змушена сплачувати три платежі: проценти, плату за надання кредиту і плату за управління кредитом. Тоді як жодні послуги по платі за надання та за управління кредитом не надавалися і ототожнювалися кредитотавцем з процентами за договором, внаслідок чого за отримання кредиту (користування кредитом) позивач була змушена сплачувати три платежі.

Не надано доказів надання послуг за надання та за управління кредитом і під час апеляційного розгляду справи.

За встановлених обставин пункти 4.7, 4.8, пункт 6 в частині стягнення плати за надання та управління кредитом кредитного договору, за якими позивач повинна сплатити відповідачу крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткові плати за надання та за управління кредитом, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають визнанню недійсними з моменту укладення кредитного договору. Відповідно, положення додатку до кредитного договору щодо плати за надання кредиту в розмірі 400,00 грн. та плати за управління кредитом (щомісячно) в розмірі 4,00 % від суми кредиту, що становить 416,00 грн., також підлягають визнанню недійсними з моменту укладення кредитного договору.

Таким чином, суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання недійсними умов, передбачених п. п. 4.7, 4.8, п. 6 в частині стягнення плати за надання та управління кредитом спірного кредитного договору та положень додатку до кредитного договору щодо плати за надання кредиту в розмірі 400,00 грн. та плати за управління кредитом (щомісячно) в розмірі 4,00 % від суми кредиту, що становить 416,00 грн.

В цій частині доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Однак, вищенаведені обставини не свідчать про недійсність кредитного договору в цілому, оскільки згідно ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Зміст не оспорюваної частини договору та факт виконання її позивачем свідчить про те, що ця угода була б вчинена і без включення до неї недійсних положень про сплату за надання та за управління кредитом, тому правових підстав визнавати кредитний договір N 217244912 від 23.01.2013p. недійсним в цілому не має. У зв’язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 у вказаній частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення з ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» на її користь 5 729,98 грн. коштів, переплачених по кредиту, то вони підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як зазначалося вище, за умовами кредитного договору позивач отримала кредит в сумі 10 400 грн. зі сплатою 0,01 % річних за користування кредитом строком на 18 місяців.

Плата за надання кредиту в розмірі 400 грн. була включена в тіло кредиту (п. 4.7 кредитного договору). Отже, плата за процентною ставкою за весь строк надання кредиту (18 місяців) з урахуванням визнання недійсними п. п. 4.7, 4.8, п. 6 в частині стягнення плати за надання та управління кредитом, становить 0,79 грн.

ОСОБА_1 у період з 23.01.2013 р. по 29.04.2014 р. в рахунок погашення кредиту сплатила 15 212 грн. (а. с. 5-6, 30-31).

Таким чином, на виконання недійсних пунктів 4.7 (плата за надання кредиту в сумі 400,00 грн.), 4.8 (плати за управління кредитом (щомісячно) в розмірі 4,00 % від суми кредиту, що становить 416,00 грн.), пункту 6 в частині стягнення плати за надання кредиту та за управління кредитом, кредитного договору відповідач отримав від ОСОБА_1 5 211 грн. 21 коп., і саме вказана сума підлягає поверненню ОСОБА_1 в порядку застосування ст. 216 ЦК України.

В частині вимог про відшкодування моральної шкоди позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, ч. 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Таким чином, моральна шкода — це втрати немайнового характеру, яких особа зазнала внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні чи винні дії відповідача. Як загальна умова цивільно-правової відповідальності законодавством передбачений зв’язок між протиправної поведінкою та наслідками, що настали.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.95 року визначено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачене нормами Конституції України або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

У п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.95 року, надано роз’яснення, що питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, тому суду необхідно в кожній справі з’ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

У спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

У даному випадку вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Таким чином, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з вищенаведених мотивів.

Розподіл судових витрат колегія суддів вирішує згідно положень ст. 88 ЦПК України.

Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 88 ЦПК з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 1 534,68 грн. (730,80 грн. (243,60 грн. * 3) + 803,88 грн.)

Керуючись ст. ст. 303307309313314316317319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2015 року по цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним пункти 4.7, 4.8, пункт 6 в частині стягнення плати за надання кредиту та за управління кредитом, кредитного договору N 217244912 від 23.01.2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1.

Визнати недійсними положення додатку до кредитного договору від 23.01.2013 року N 217244912, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1, щодо плати за надання кредиту в розмірі 400,00 грн. та плати за управління кредитом (щомісячно) в розмірі 4,00 % від суми кредиту, що становить 416,00 грн.

Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» повернути ОСОБА_1 5 211 (п’ять тисяч двісті одинадцять) грн. 21 коп., одержаних на виконання недійсних пунктів 4.7, 4.8, пункту 6 в частині стягнення плати за надання кредиту та за управління кредитом, кредитного договору N 217244912 від 23.01.2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» в дохід держави судовий збір в сумі 1 534 (одна тисяча п’ятсот тридцять чотири) грн. 68 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.